Скільки разів за своє життя ви відчували, що не розумієте, як зібрати думки докупи? Що вони хаотичні й неоформлені? Що дедлайни горять, а ви не в змозі увімкнути потрібну програму мозку і знайти реальний шлях від ідеї до історії? Все це й трохи більше — про брейнстормінг (або «мозковий штурм»), який є стандартною практикою генерації великої кількості нових ідей без засуджень і критики. У цьому матеріалі я розповім про найцікавіші інструменти цього методу в контексті сторітелінгу (мистецтві захопливої розповіді).
Техніку сторітелінгу розробив та успішно випробував у своєму колективі очільник американської компанії Armstrong International Девід Армстронг. Вона полягає в застосуванні психологічного фактору: історії сприймаються набагато легше, ніж правила чи директиви. Чийсь особистий досвід викликає довіру і мотивує аудиторію розібрати проблему детальніше та наслідувати, наприклад, кроки до успіху.
Десяте поле Бродмана: мозок та історія
Перед зануренням у безпосереднє генерування ідей, слід розібратися, як узагалі мозок сприймає історії. На це принагідно звернули увагу автори книги «Сторіноміка: маркетинг у пострекламну епоху» Роберт Маккі й Томас Джерас. Вони пояснили теорію живучості історії, поринувши в нетрі психо- та нейролінгвістики: «Суть — у діяльності ділянки мозку під назвою “поле Бродмана 10”, відповідальної за пам’ять, міркування та ухвалення рішень. Коли розум поглинає історію, її віртуальні події грають у театрі поля Бродмана 10. Потім пам’ять охоплює ці нереальні події та порівнює їх із реальними».
Корбініан Бродман був німецьким невропатологом, який поділив кору головних півкуль мозку на 52 гістологічні (тканинні) зони, нині відомі як поля Бродмана. Його десяте поле описується як «одне з найменш зрозумілих регіонів людського мозку», функції якого значно розширилися по відношенню до інших ділянок мозку в ході революції. Водночас у своєму дослідженні він припускає, що саме воно бере участь у стратегічних процесах пам’яті й різних виконавчих функціях.
Звісно, геть не кожна історія вражає. Причиною може бути відсутність у ній ключової цінності і розвитку подій, адже наш розум любить уяву й повністю поглинає лише захопливу структуровану інформацію.
Щоб історія стала захопливою, варто сфокусуватися на трьох основних етапах: постановці проблеми, яка спирається на розуміння теми; чистій генерації ідей без критики й упереджених суджень; відборі ідей та загальній оцінці.
Першочергове завдання — зрозуміти головний меседж історії, що дозволить надалі вимальовувати структуру, сюжет і героїв. Власне, цей етап напряму пов’язаний із брейнстормінгом.
Як генерувати ідеї
Отже, основне завдання будь-якої історії — максимально залучити увагу читача. Передусім показати, а не розказати. Тому брейнстормінг спрямовуйте не тільки на набір слів, а й поринайте у спогади, аби усвідомити й відчути зв’язок між власним досвідом та історією, яку описуєте. Фіксуйте це якомога емоційніше й конкретніше, без зайвих відступів та описів. Також коригуйте обсяг, зокрема, за формулою письменника Стівена Кінга: 2-га чернетка = 1-ша чернетка – 10%.
Міру варто знати як в обсязі тексту, так і в стилістиці: речення без користі й новизни може привернути увагу хитромудрим зворотом — але ненадовго. Якщо людина розповідає про те, у чому розбирається поверхово, читач це неодмінно зрозуміє.
Важливий елемент брейнстормінгу — нотатки. Записуйте будь-що цікаве будь-де: незвичну ідею, підслуханий діалог чи нестандартне слово. Більша частина таких записів довго очікуватиме своєї хвилини слави, але якась, можливо, знадобиться вже в наступній історії.
Читайте. І не тільки на теми, пов’язані з вашою спеціалізацією. Якщо ви цікавитеся економікою, не зайвим буде заглибитися в архітектуру, астрономію чи фотографію — задля кращого розуміння загальних закономірностей розвитку світових явищ. Робіть це з олівцем, виділяючи нотатками на полях цікаві параграфи, які можуть відіграти важливу роль у майбутніх матеріалах. Цінність читання у сторітелінгу можна метафорично порівняти з корисною стравою для трьох — автора, текста і читача.
Доручіть перфекціонізму роль не головного засобу, а кінцевої мети. Згадуйте про нього тільки в готовій чернетці. Інакше цілковито зменшиться натхнення та зіпсується якість брейнстормінгу, що не дозволить створити заплановане.
Сторітелінг — про цікаву подачу та оформлення, а не про конкретні правила й обмеження, котрі вже не мають великого впливу в сучасному світі. Якщо ж ви досі думаєте, що навички сторітелінгу корисні тільки журналістам та письменникам, то дуже помиляєтеся. Вони потрібні завжди і кожному: хоч ви писатимете пост у соцмережах, хоч складатимете резюме.
Після генерації настає завершальний етап, де хаотичні ідеї упорядковуються, аналізуються та оцінюються. Тоді стає зрозуміло: чи мозковий штурм був ефективним чи варто подумати ще. Вдалим його можна вважати тоді, коли певні ідеї перенеслися у текст або навіть сформували абзаци.
Що важливіше — початок чи кінець
Гарний початок керує гарною статтею, адже від нього залежить увага читача після першого абзацу. А успішна початкова фраза — результат вдалого брейнстормінгу — може стати потужним двигуном усієї історії. Наприклад, перша фраза Біблії «На початку Бог створив Небо та Землю» — своєю простотою веде уяву далі сходами абстракції. Або ж вступ «Історії англомовних народів» Вінстона Черчилля: «Влітку 699 року від заснування Риму, тобто за 55 років до народження Христа, проконсул Гай Юлій Цезар спрямував свій погляд у бік Британії». Чи перше речення журналістки Бетті Фрідан у «Таємниці жіночності» про проблему, яка «давно не давала американцям спокою, але була схована настільки глибоко, що її навіть не помічали».
Кінець історії не менш важливий за початок, адже посилює враження від усього матеріалу. Відповідних прикладів у світовій літературі також вистачає. Історію Великого Гетсбі Френсіс Скотт Фіцджеральд закінчує найкращим, на думку видання Observer, рядком усіх часів: «Ось так ми і намагаємося плисти вперед, долаючи течію, а вона безнастанно зносить нас назад — у минуле».
Перефразовуючи відомий вислів Орвелла, найкращими історіями є такі, які розповідають про те, що тобі вже відомо. Тому варто робити їх максимально живими й цінними для читачів, пам'ятаючи про істинну важливість тексту. Тоді автор(ка) зможе уповні передати свою думку, а читач(ка) точно зрозуміє меседж і виняткову користь усього написаного.
Авторка статті — Валерія Мусхаріна