Чому люди бояться старіти

Усвідомлення швидкоплинності часу рано чи пізно приходить до кожної людини. Ми замислюємось: «Чи встигну я зробити все, чого прагну?». Іноді така думка набуває нав’язливого та деструктивного характеру, а звичайна зацікавленість трансформується у тривожність. То як зрозуміти, звідки саме взявся цей страх перед майбутнім та як його подолати? 

Багатьох людей старість лякає через нав’язані століттями стереотипи: ми звикли думати, що в старості немає місця для веселощів, а життя стає нудним та одноманітним. Насправді сучасне покоління людей поважного віку все частіше відходить від звичних нам штампів, надаючи перевагу подорожам, зустрічам із друзями та самовдосконаленню. Старіючи, вони не припиняють цікавитися життям та насолоджуватися ним. 

Старіння — це природний процес. Кожен організм протягом життя проходить шлях від народження до смерті. Набуваючи життєвого досвіду, ми змінюємося — так само як і трансформуються наші бажання та потреби. Наше мислення ніколи не зупиняється, а лише пристосовується до нових умов. 

Старість та краса — синоніми чи антоніми? 

Хоч стандарти краси останнім часом і ставляться під сумнів та вже не мають тієї влади, як колись, нам майже неможливо уникнути чужої думки стосовно нашого тіла. Як часто вам у соцмережах траплялася реклама «омолоджуючих» засобів, які мають бути в кожної жінки за 30? 

На жаль, сучасні маркетологи досить ефективно використовують наші страхи, запевняючи нас, що старість та краса несумісні. Багатомільйонні компанії навмисно намагаються понизити нашу самооцінку та завдяки цьому нав’язати необхідність своїх послуг — в першу чергу саме жінкам. Чим вільнішою стає жінка, тим агресивнішим — маркетинг. 

Рефлексія про старіння у попкультурі 

Нещодавній фільм французької режисерки Коралі Фаржа «Субстанція» розглядає проблему відторгнення жінки соціумом через її вік. Головна героїня Елізабет Спаркл, колись відома акторка, попри свої професійні навички втрачає останню можливість займатися улюбленою справою через старіння. Внаслідок цього вона відчуває себе непотрібною та недосконалою, й відчайдушно намагається повернути колишні можливості, віднайти «кращу версію себе» та знову стати потрібною суспільству, руйнуючи власну ідентичність.Інша стрічка на цю тематику — фільм «Х» режисера Тая Веста — розкриває трагедію невтілених мрій, які з часом провокують людину на жахливі вчинки. Нам розповідають історію літньої жінки, яка через упередження власної родини не змогла досягти своєї мрії стати акторкою, що назавжди викликало в неї заздрість до молодих та амбітних людей.

Демонструючи згубний вплив упереджень щодо теми старіння, обидві картини викривають одну проблему: навіть якщо жінці вдалося здобути популярність, це не передбачає, що їй вдасться залишитися затребуваною надовго — лише через те, що її молодість не вічна. 

Фінансовий бік страху

Майбутнє викликає страх через не лише через почуття невідомості. Зокрема, людей лякає розуміння, що з віком змінюються не лише фізичні, але й фінансові можливості. Наразі мінімальна пенсія в Україні становить 2361 грн для людей без стажу, в той час, як прожитковий мінімум складає 2920 грн. Часто людям похилого віку доводиться постійно економити, а тим, хто позбавлений фінансової підтримки родичів — навіть жити в злиднях. Тож сучасна молодь ставить собі питання: «Чи є в мене надія добре жити в старості?». 

Молодому поколінню залишається спиратися на себе, а не на державу, та відкладати гроші вже зараз. Однак, водночас це є стимулом замислитись про своє майбутнє та більш свідомо підходити до його планування, розвивати навички фінансової грамотності, піклуватися про своє здоров’я та взяти відповідальність за власне життя. 

Підбиваючи підсумки

Молодість та старість є нерозривними: приділяючи собі увагу в молодому віці, ми можемо кардинально поліпшити якість життя нашої майбутньої версії. Думка, що вік позбавляє нас можливості насолоджуватися життям, а зморшки на шкірі — краси, є хибною. Природа наділила нас усім необхідним для комфортного життя, лиш не передбачила руйнівну силу чужих думок. 

З роками людина все більше пізнає світ, набуває досвіду, який може передавати іншим. Не існує жодної вікової відмітки, яка примушує нас миттєво відмовитись від колишніх радощів — лише від нас самих залежить, чи буде наша старість щасливою.

Авторка статті — Катерина Круглова