Оптимальна тривалість виставок: місяць, два, пів року, рік?

Наболіле питання, яке ми постійно чуємо від небайдужих, а небайдужих у цьому питанні — колег, знайомих, відвідувачів — немало. Більшість запитують: чому так коротко?

Спочатку про головне.

Динаміка нашої роботи — не випадкова, а глибоко осмислена й визначена нами як максимально ефективна. Вона визначається нашими ресурсами, можливостями та принциповими підходами до провадження діяльності національного центру.

Основна функція Українського Дому, визначена при його створенні та поновлена нашою командою в новій концепції — представницька. УД — центр, який представляє Україну та її культуру всередині країни. Це зобовʼязує. Працюючи над річною виставковою програмою, ми прагнемо досягати певного балансу видів мистецтва, періодів, культурних феноменів. Для нас важливо представляти багатогранність та різноманіття культури: і спадщину, і сучасне мистецтво, і фотографію, і живопис, і текстиль тощо.

Важливо зазначити, що Український Дім відкритий не лише у виставковому форматі: ми реалізуємо освітню, публічну, музичну та кінематографічну програми, що доповнюють виставки й формують цілісне культурне середовище. Між реалізацією 1–2 проєктів на рік та забезпеченням сталої якісної роботи інституції для найширших аудиторій ми свідомо обираємо складніший шлях, бо саме в щоденній присутності культура стає живою — не просто враженням, а справжньою опорою.

Аналізуючи стан суспільства і його потреби в роки війни — знати про себе, свою історію та культуру більше, розуміти взаємозвʼязки, природу певних явищ, формувати осмисленість — ми прагнемо й робити більше. Розповідати, висвітлювати, створювати простір для рефлексії і емоції, надихати силою та масштабом нашої культури, викликати відчуття самоповаги, що ґрунтується на усвідомленні власної ідентичності.

Ми прагнемо розбудовувати близькість між людиною та культурою — свідомо й відповідально. Тож із першого року повномасштабної війни вирішили працювати безперервно, забезпечивши програмний процес так, щоб Український Дім був цікавим, а наші двері були завжди відкритими для відвідувачів.

Тепер хочу відповісти на деякі типові аргументи щодо тривалості виставок:

1. за кордоном у музеях виставки тривають по пів року — це так… але ці виставки мають велику відвідуваність насамперед завдяки культурному туризму, рівня якого, на жаль, ми поки що не мали й не маємо (і не лише з причин війни);
   

2. не всі встигнуть потрапити — це так… але орієнтуватися на тих, хто має змогу приїхати в Україну лише зрідка, навряд чи доречно, а от знаходячись в Україні, кожен за бажання знайде час відвідати виставку за 5–8 тижнів її тривалості;
   

3. довжина виставок пропорційна рівню відвідуваності — це не так… насправді розтягненість у часі не спонукає людей до відвідування, а скоріше формує відчуття своєрідної «відвідувацької прокрастинації». Тож, як не дивно, короткі проєкти можуть отримати більше відвідувачів, ніж проєкт, що триває пів року (це твердження ґрунтується на основі спостережень та аналізу фактів протягом 20 років роботи у виставковій сфері);
   

4. співмірність задіяних ресурсів (творчі рішення, зусилля команди, кошти) має відповідати тривалості проєкту — це не так… адже показники ефективності та результативності виставки від її тривалості не залежать. Це стосується як кількісних показників (відвідуваність, онлайн-охоплення), так і якісних: глибина дослідження, розкриття теми, розставлення акцентів, документування і фіксація того або іншого явища, задоволеність відвідувачів. 

5. Тож чи є ефективним місяцями забезпечувати роботу виставки (світло, техніка, персонал, прибирання) на тисячах квадратних метрів, якщо на день її відвідає лише двоє-троє людей — чи краще залучити по 500–1000 людей на день протягом місяця?

Насамкінець хочу пояснити певні особливості життєдіяльності Українського Дому. До останніх років УД працював на умовах повної самоокупності — тобто взагалі не отримував гроші з державного бюджету. Лише після початку пандемії було ухвалено рішення щодо часткового фінансування фонду заробітної плати. Це означає, що утримання будівлі в нормальному стані, ремонтні роботи в зношеній будівлі, яка вже 40 років функціонує без капітального ремонту, та забезпечення програмної діяльності фінансово лягають виключно на плечі команди. Відповідно, не лише програма, але й фінансове планування має будуватися таким чином, щоб у доволі складних умовах забезпечити якісну, безперебійну й безпечну роботу підприємства. Що, у принципі, нам поки що непогано вдається. Хоча варто зауважити, що це задача високої складності, яка потребує повної віддачі, професіоналізму та високої працездатності від усієї команди.

Як висновок.

Наша стратегія інтенсивної програмної динаміки — це не компроміс, а вибір на користь ефективності, актуальності та постійного діалогу з суспільством. Ми вдячні за увагу й щирі поради, відкриті до розмов і обговорень. Разом з тим, маємо керуватися насамперед принципами, фактами й відповідальністю перед людьми та державою.

Ми впевнені: саме так ми зможемо гідно представляти культуру України, створювати простір для розмови й натхнення, куди хочеться повертатися знову і знову — чи то раз на тиждень, чи то раз на рік.

Ольга Вієру