Збереження культури

У переліку найважливіших чинників формування кожного народу як нації саме культура посідає перше місце. Фактично, завжди відбувається взаємозворотний процес: нація творить культуру, а культура — націю. Вони не можуть існувати одна без одної повноцінно. Уявімо, що до нас звертається іноземець із питанням: «Куди ти порадиш сходити в Києві?» або «Яку книгу вашого класика варто обов’язково прочитати?», ми знаємо, що на це відповісти. Ми добре розуміємо, що належить саме нам і нашій культурі, що найкраще представляє нас і за що несемо відповідальність лише ми. 

Звичні для нас побутові культурні явища — насправді щось більше, ніж просто пісня, наспівана українською мовою чи книга, написана автором українського походження. Йдеться про глибинну сутність культури: ці артефакти зберігають у собі відбиток емоцій, почуттів і переживань минулих поколінь, їхній світогляд і цінності. Завдяки здобуткам попередників ми — ті, ким є зараз. 

Початок війни 2014 року став сильним поштовхом до усвідомлення своєрідної сакральності культурного надбання: починаєш цінувати, коли усвідомлюєш ризик втратити. Тривале винищення культурних артефактів ускладнює процес наслідування майбутніми поколіннями. Можна зруйнувати все матеріальне, проте пам’ять, ментальність і традицію повноцінно викорінити неможливо — тому протягом нашої історії збереженням народної культури займалися переважно самі люди як її носії. 

На жаль, представників старшого покоління, що виросли в традиційному культурному середовищі, сьогодні майже не лишилося. Їхні діти піддавалися суттєвішому впливу нав’язування чужої культури й не мали доступу до правдивої інформації. Врешті отримавши її, далеко не всі знайшли в собі сили та розсудливість сприйняти «нову правду», адже все життя дивились на власну культуру через викривлену призму. 

За останні 10 років відбулося суттєве переосмислення цінностей, що вплинуло на сучасне мистецтво та суспільне життя загалом. Боротьба за культуру, а отже, за свою ідентичність і рід — триває. Це є тим, за що гинули й продовжують гинути українці. Ця війна — передусім про цінності та мораль. А саме вони є основою української культури.

Сьогодні ми маємо змогу вільно говорити й слухати про себе та свій народ. Поки ми чітко усвідомлюємо, що берегли для нас наші предки, та розуміємо, що саме далі маємо передати ми — в цій боротьбі буде сенс. Адже зберігати свою культуру — не примха, а обов’язок і відповідальність кожного перед своїми попередниками, своїми наступниками та самим собою.

Авторка статті — Софія Дегтяр