Зіни — це авторські, часто тематичні малотиражні видання, які створюють і поширюють переважно в межах певних спільнот. Вони уособлюють ідеї творчої свободи, протистоять традиційним формам публікації та комерціалізації, продовжуючи боротьбу з цензурою, адже кожен_а може висловитися без страху бути агресивно відредагованим. Зіни ігнорують попит і будь-які обмеження, окрім тих, що встановлює сам_а автор_ка.
Спроби розмежувати зіни та артбуки повсякчас наскакуватимуть на перешкоди й відкриті питання, відповісти на які може хіба автор_ка кожного окремого видання. В нашій практиці ми умовно розрізняємо для себе ці два медіа, спираючись насамперед на тиражованість видання, за якої зберігається його незалежність. Звісно, артбук теж може бути тиражованим, але наклад вирішуватиме різні задачі. Як влучно помітила у своєму тексті (1) дослідниця Вікторія Приставка, артбуки є часто унікальними мистецькими творами, дорогими та складними у виготовленні, тож автор_ки можуть друкувати наклад артбуку, щоб мати можливість його продавати як мистецький твір. Натомість зіни націлені на швидке розповсюдження ідеї чи певного бачення — відповідно, спосіб виготовлення враховує також можливість створити достатню кількість копій. Тиражність важлива і термінологічно, адже слово «зін» походить від magazine (журнал). Спершу воно трансформувалось у фанзін (fanzin) — аматорські публікації у жанрі фантастики, а згодом частина zine відокремилася, ставши відкритою для словотворення. Тепер зінами називають різні типи видань, як-от фотозіни (2).
Добірка зінів від книгарні УД «Фундамент»
Ліз Іден, співзасновниця Care Collective, розглядає історію зінів як видань, створених маргіналізованими групами для дослідження власних наративів, документування історії та організації рухів, підкреслюючи їхній потенціал для творчої співпраці в межах спільнот (3). В різні часи явище «колективності» проявлялось у поширенні самвидаву через неформальні канали: з рук у руки, «черезтинним радіо», за допомогою листування, інших нелегальних способів поширення, як-от контрабанди. Ті автор_ки, які не мали змоги бути опублікованими, продовжували свою письменницьку практику через формат самвидаву.
Крім літератури, в часи радянської окупації самвидав був представлений релігійною продукцією, що виходила з підпілля, особливо це стосується греко-католицької церкви та баптистських громад. Цей різновид самвидаву часто був більш організованим і мав краще матеріальне забезпечення, оскільки підтримувався іноземними релігійними організаціями. До речі, художник Богдан Бунчак у своєму проєкті Stoglav archive (4) дослідив, який вигляд має релігійний самвидав сьогодні.
З кінця 1980-х зін активно розвивається в рамках андеграундної музичної сцени (видання «Гучномовець» (1988) чи «Аутсайдер» (2003–2007)), а з 1990-х починаються експерименти з зінами як мистецькими обʼєктами. Тоді як з 1990-х до середини 2010-х зацікавлення зінами були малопоширеною практикою і рідко виходило за межі локальних спільнот, сьогодні група української зін-спільноти в телеграмі налічує понад 660 людей. Зіни, створені локальними спільнотами в минулому та теперішньому, допомагають зберегти дух часу та просторів, в яких цей час тече розсинхронізовано. Звісно, не вийде охопити в короткому тексті всю багатошарову історію українського самвидаву, навіть якщо максимально звузити критерії вибору. Але це й прекрасно, адже охочий читач зможе відкрити для себе ще багато нового.
Видання «Аутсайдер»
665
Колектив графіті- та стрітхудожників_ць 665 зʼявився в Запоріжжі в 2010 році. Відтоді спільнота росла, а з нею й бажання експериментувати з різними медіа. Колективні малювання вже були звичною практикою, і в якийсь момент ідея створити спільну книжку виникла органічно. Середовище Запоріжжя 2010-х було жорстким, а митці були для нього дивакуватими. Як рефлексія цього стану зʼявився перший альманах «Психушка», і згодом, з періодичністю раз на 1–2 роки, вийшли ще три збірки-альманахи. Кожна була спробою разом поміркувати над певним аспектом тогочасної реальності. Робіт запорізьких художників у збірках було доволі мало. В місті мало що знали про зіни, тож в 2013-му, в графіті-магазині, який відкрили засновники 665, зʼявилася бібліотека 665lib. Мінялась і географія спільноти, учасники_ці роз’їжджалися, але історія тривала. З 2015 року бібліотека переїхала в Київ і побувала частиною різних культурних просторів і подій, а в 2016-му спільно з однодумцями з Одеси вдалося організувати дводенний фестиваль-ярмарок самвидаву Zinergia. З 2019 року бібліотека існує переважно в поп-ап форматі, а учасники_ці колективу досі працюють із зіном у своїх окремих практиках.
(1-2) Бібліотека 665. (3) Відкриття бібліотеки 665 у Port creative hub, Київ. (4) Видання «Психушка» (5) Видання DESERTER
SVAYA
У 2009 році, в Чернівцях, зін Svaya задумувався як андеграундна газета, а згодом трансформувався у видання без сталого формату та візуальної ідентичності. Це дало змогу команді експериментувати з різними стилями та методами репрезентації. За словами авторок проєкту Марії Агісян і Ольги Поляк, одним із головних принципів самвидаву Svaya є сила випадковості, яка стала фундаментом для їхнього творчого об’єднання. Несподівані збіги обставин часто визначають напрям розвитку ідей і спільнот. Завдяки такому збігу Svaya заснували Zwanzig Partisanen (або ZOP) — групу молодих митців_кинь, разом із якими вони досліджують актуальні мистецькі практики. Зін експериментує з техніками створення сторінок: ліногравюра, рукопис, цифровий друк, травлення та ціанотипія, аналогова фотографія. Останні випуски Svaya є спробою осмислити досвід колективу, а також зробити його доступним ширшому колу читачів.
(1) Постер до презентації альманаху SVAYA. (2) SVAYA, випуск 5, 2017. Чернівці
«Гарелея Неотодрешь» виникла як ідея створювати цікаві місці там, де «нічого цікавого не відбувається». Перше видання — neotodresh zine — за задумом авторів мало відтворити ідею самого проєкту та створити видання-виставку, яка проходитиме там, де читач гортатиме книжку.
Збірка «Триває десятий рік» вмістила вибрані історії та мистецькі рефлексії молоді з Луганщини та Донеччини, що виросла під час війни а також митців_кинь Сходу України. Видання створене на основі онлайн-архіву «14-8-22», де зібрано 120 історій про життя у зоні конфлікту з 2014 до 2022 року. Книга балансує між документальністю й особистими переживаннями, надаючи голос молодим людям, чиї автобіографічні розповіді розкривають реальність війни. Проєкт залучив авторів через open call і підтримав їх фінансово, що, за словами куратора Віталія Матухна, було важливим жестом.
Сьогодні «Гарелея Неотодрешь» далі створює колективні рефлексії та збирає досвіди, повʼязані з життям в Донецькій та Луганській областях і памʼяттю про нього. Нова збірка «За вас, за нас і за Донбас» вже доступна для замовлення. Важливим для авторів проєкту є саме погляд ізсередини, який на тлі зацікавленості регіоном допомагає оприявнити втілені знання (embodied knowledges).
(1-2) Збірка «За вас, за нас і за Донбас». (3) Обкладинка першого видання «Гарелея Неотодрешь»
«(не)справжня робота»
Зін про виклики культурної праці «(не)справжня робота» також мав на меті відтворити погляд ізсередини спільноти. Задумана як простір для відвертих і критичних рефлексій, «(не)справжня робота» зібрала тексти від професіоналів_ок із різних сфер культури й мистецтва, а також репродукції робіт сучасних українських художниць_ків, які ставлять питання прекарності культурної праці в Україні. Водночас видання є формою художнього осмислення, яка відкриває важливу дискусію про необхідність захисту прав культурних працівників і про виклики, що виникають через відсутність системної підтримки.
(1) «(не)справжня робота», 2021. (2) Фото з презентації у Львові в межах проєкту Weaving, в просторі Berliner Straße, 2022
«Остання вечеря перед війною»
Наратив видання розгортається довкола ідеї художниці Лізи Білецької запрошувати людей на вечері перед початком війни. Повномасштабне вторгнення почалося вже після першої зустрічі, а один з гостей, Борис Філоненко, вирішив закарбувати цей вечір і доповнити його відчуттями й думками перших місяців великої війни, якими гості ділилися в повідомленнях і постах у соцмережах, шукаючи способи говорити про свої досвіди. Хоча цей зін має ISBN, що скоріше не притаманне самвидаву, він також розповсюджувався у спільноті за межами комерційних взаємодій.
«Остання вечеря перед війною», 2022. Упорядник — Борис Філоненко
Авторки статті: Variable name / Назва змінна — мистецько-кураторська група, заснована Валерією Карпань і Мариною Мариниченко. У своїй мультимодальній і партисипативній практиці художниці часто звертаються до зіну як до артефакту, що допомагає розмовам і взаємодіям тривати. В цій статті авторки говорять і про власний досвід на прикладі видання «(не)справжня робота». Марина Мариниченко також є співзасновницею бібліотеки 665lib та кураторкою фестивалю-ярмарку самвидаву Zinergia, про які йшлося в цьому матеріалі.
Список джерел: