top of page

Йоган Ґеорґ Пінзель — знавець скульптурної сутності матерії

На пошану близького товариша Євгена Гулевича.

Гм, якщо ротного не вважати батьком (а він стратегічно правильно не лізе від контактного зв'язку), то в підрозділі часто батьком лишаюсь я. Мене навіть до командира відділення і командира екіпажу підвищили. Позивний — Художник, гг. Позивні перебирав надто довго, після того як зробили командиром відділення і вручили радейку, нічо шось не клеїлось, а потім ротний сказав при виїзді, ну вибирай - будеш агрономом, музикантом, ще там кимось, то я вже перший ліпший варіант сказав, шо перебирав. Ще мені давали «мавр», но це важко в радіо вимовляти, і думав «Пінзель», але це б коверкали. Та й таке. Калиняк теж нічого мені не придумав, що б було зачотне)).

Євген Гулевич, 13 жовтня 2022


Уявлення про постать Йогана Ґеорґа Пінзеля сформоване в сучасному мистецькому світі завдяки переосмисленню його творів та глибоких аналітичних публікацій Адама Бохнака, Тадеуша Маньковського, Збігнєва Мар'яна Горнунга, Мечислава Гембаровича, Яна Юліуша Островського, Пйотра Красного, Анджея Бетлея, Володимира Вуйцика, Миколи Голубця, Бориса Возницького, Володимира Александровича, Дмитра Крвавича, Ореста Лильо, Оксани Козир та інших. Скульптурні композиції Пінзеля спокушають істориків мистецтва яскравою експресією та кришталевою показовістю динаміки. У творах майстра засвідчено першоджерельність середньовічних скульптурних традицій та вишколення у цехових об'єднаннях. Натомість виразна індивідуальність мистецького стилю Йогана Пінзеля ускладнює визначення ядра його мистецького родоводу. Його твори були і є визнаними взірцями для робіт інших митців, але, на жаль, збереглися дуже скромні документальні свідчення щодо постаті скульптора.


Йоган Ґеорґ Пінзель у середині 1740-х років разом зі знаним архітектором Бернардом Меретином приїздить до містечка Бучач. Перед ним поставили особливе завдання – керувати будівництвом нової ратуші та створити для неї великий картуш з гербом Пілава, кронштейни під галереями і алегоричні білокам'яні скульптурні композиції на аттику. Згідно з задумом Бернарда Меретина, нова споруда мала прославити канівського старосту, одного з найбагатших магнатів і меценатів у Речі Посполитій, Миколу Потоцького.



Ратуша в Бучачі. Фотографія початку ХХ століття. З інтернет-джерел


Величні кам'яні фігури та декоративні композиції Бучацької ратуші стали свідченням видатної майстерності Пінзеля. Вони зачарували галицького історика Садока Баронча, який у другій половині ХІХ століття припустив, що дванадцять вправно вирізьблених кам'яних скульптур, що зображають подвиги Геркулеса, ймовірно привезли з Італії. Враження й припущення історика грунтувалися на вишуканості образів, втілених у скульптурах, а також на майстерній імітації мармурової поверхні. Сучасні дослідження збережених вапнякових фрагментів скульптур встановили, що майстер покривав їх спеціальним розчином, який імітував мармур.


Спорудження ратуші в Бучачі в середині XVIII століття за проєктом Бернарда Меретина утвердило творчий тандем архітектора і скульптора, результатом якого стала низка яскравих архітектурних комплексів. Західний фасад ратуші сповнений величі і співзвучний вівтарям католицьких храмів. Бернард Меретин та Йоган Пінзель акцентом композиції зробили величезний мереживний картуш, оздоблений рокайлями та компонентами Слави. Коронку вигнутого абрису фасаду увінчували скульптури, що зображали Давида та Голіафа, Феміду, рабів, Геракла, який роздирає пащу Немейського лева, алегорію Слави, пророка Мойсея (?), коронованого орла, а також картуш із латинськими літерами MPSK. На жаль, вигнуті пластичні тріумфальні сходи та галерея другого поверху ратуші, подібні до парадного входу у Собор Святого Юра у Львові, були зруйновані під час пожежі 1865 року. Сьогодні на минулу урочистість долішньої частини західного фасаду вказують релікти вирізьблених маестро Пінзелем галерейних опор у вигляді рельєфних рокайлів, маскаронів та давньогрецьких божеств.


Використання алегоричних персонажів було програмним, адже відображало походження встановлених принципів демократії, самоврядності та вольностей з давньогрецької доби.

Неймовірна працьовитість і майстерність скульптора задають тональність чергових творінь для храмів у Бучачі, Монастириськах, Городенці, Годовиці, Маріямполі, Львові, Рукомишлі, Буданові. Залишаючись громадянином Бучача і працюючи у приватній майстерні, Пінзель зумів у кожний свій твір вкласти силу і легкість, темперамент і напругу, драматургію і перспективу смислів – проникливе розуміння людської душі. Сфера ідей скульптора виростала передусім із сюжетів Святого Письма та власного життєвого досвіду. Так постали святі Товій, Вікентій, Фелікс з дитям, Йосиф, Архангел Гавриїл та інші.



Рельєф «Ісус в Єрусалимському храмі». Костел у Годовиці. Фотографія проєкту Pinsel.AR


Пінзель створив навколо себе коло братчиків, які після смерті майстра продовжували творчий стиль його різьби: Матвій Полейовський, Михайло Філевич, Іван Оброцький, Антон Штиль і Франциск Оленський. Влучність образу та духовна значущість скульптур Пінзеля були зразками для фігур у костелі Домініканців у Львові, костелі у Наварії, Буську, дияконських вратах у церкві Успіння Богородиці у Львові, для сімнадцяти скульптур у дерев'яній церкві в селі Батятичі біля Кам'янки-Бузької.


Вінцем мистецького дуету майстрів Пінзеля та Меретина став костел Всіх Святих у Годовиці біля Львова. Для забезпечення інтер'єрного кольористичного поля храму вони залучили колектив маляра Алєксандра Ролінського. Найважливіше місце у костелі зайняв головний вівтар. Тут гармонійне тризвуччя створили скульптурні композиції, архітектурні форми та багатобарв'я стінопису. Скульптури Йоган Пінзель розташував на повітряних кронштейнах, які майстерно декорував мереживом рокайлів. Головний вівтар костелу в Годовиці був подібним до пишних театральних лаштунків, вирішення амвону мало сміливий і незвичний характер: замість фігур чотирьох Євангелістів митці розташували там скульптури двох пророчиць біля рельєфу «Дванадцятирічний Ісус у Єрусалимському храмі». Така скульптурна композиція дозволяла кожному ґендерно-рівному глядачеві рефлексивно стати співучасником дійства.



Вівтар костелу Всіх Святих у Годовиці. Зі збірок львівської картинної галереї ім. Бориса Возницького


Потужність природи Пінзелевих скульптур засвідчує рельєфна композиція «Дванадцятирічний Ісус у Єрусалимському храмі». В основу твору автор заклав строгу геометричну будову. Натомість бороди та волосся юдейських учителів він вирізьбив динамічно й експресивно. У моделюванні складок застосував прийоми тонких прорисів, характерних для давньоруського іконопису. Відкинута завіса запрошує глядача до розваження над п'ятою таємницею молитовних роздумів – Віднайденням Ісуса Христа в храмі. Рельєфній композиції «Дванадцятирічний Ісус у Єрусалимському храмі» передувала схожа робота з костелу в Городенці. Обидва твори були в центральній дуговій площині амвону. У Городенці її ідейний зміст із двох сторін підсилювали фігури чотирьох євангелістів. У Годовиці – скульптури пророчиць Міріам та Анни. Обидва рельєфи вражають неймовірною подібністю і точністю відображення події.



Пророчиця Міріам. Костел у Годовиці. Фотографія проєкту Pinsel.AR


Авторський погляд на трагічність і страждання скульптор втілює у композиції «Жертвоприношення Авраама», в образі якого Йоган Пінзель проробляє скорботне обличчя із напівзакритими повіками, рішуче розвертає руки та оголює праве плече із роздертим рукавом. У скульптурі Ісаака вирізьблює обличчя із широко відкритими очима, оголює плечі, зв'язує за спиною руки, садить фігуру навколішки та відкриває коліно правої ноги. Одяг на Авраамові вирізьблений площинно по фігурі, з показом анатомічної будови тіла. Динамічно вирізьблено матерію, яка поєднує ліву і спритно розвернуту праву руку із мечем. Такий авторський підхід спостерігаємо пізніше у пошуках футуристів ХХ століття, зокрема у творах Умберто Боччоні та Джакомо Балла. Одяг Ісаака дуже простий, складки спокійні, сукно лягає чітко по фігурі підлітка. У цій складній і сповненій трагізму композиції Пінзель створює неординарну подію, зіставляючи енергійно вирізьблену постать Авраама і покірну Ісаака. Постать Авраама – суцільний нерв: м'язисті руки з набубнявілими венами, жилава борода, запалі скроні, перерізане зморшками чоло. Натомість Ісаак – спокійний і непорочний, з витким волоссям і шовковистою шкірою. Для увиразнення задуму автор реалістично і багатобарвно промальовує відкриті частини тіла і волосся, а вбрання покриває позолотою.


Ідею найвищого виявлення самовідданості й мужності Йоган Пінзель втілив у роботі «Самсон, що роздирає пащу лева». Голову Самсона з розбурханим волоссям майстер експресивно повертає вбік. Обличчя старозавітного героя розлючене, а брови нахмурені. Жилаві та могутні руки роздирають пащу лева, ліве плече оголене. Правим коліном він притискає тіло тварини. Із роздертої Самсоном пащі стирчить довгий язик-жало. Грива і хвіст звіра в'юнкі, його кінцівки розпростерті в агонії. Слід підкреслити, що Пінзель створював одяг на Самсоні у два етапи. Спочатку була лише пов'язка на стегнах. Під час попереднього огляду, ймовірно, він отримав зауваження щодо оголеності героя. Тому майстер на завершену фігуру наклав плащ із просоченої глютиновим клеєм міцної тканини. Він змоделював складки і позолотив верхній одяг. Тіло Самсона майстер побудував анатомічно пружним та міцним. Він вирізьбив руки й ноги водночас динамічними та міцними. Такий авторський підхід спостерігаємо пізніше у графічних творах експресіоніста Еґона Шіле та скульптурних експериментах Осипа Цадкіна. У цій інтегрованій та алегоричній композиції Пінзель зобразив біблійний сюжет. Він протиставив міцну постать передвісника Христа — Самсона, і підкореного ним зловісного звіра.



Самсон, що роздирає пащу лева. Костел у Годовиці. Фотографія проєкту Pinsel.AR

У цій інтегрованій та алегоричній композиції Пінзель зобразив біблійний сюжет. Він протиставив міцну постать передвісника Христа — Самсона, і підкореного ним зловісного звіра.

Скульптурній композиції «Самсон, що роздирає пащу лева» передувала робота з каменю «Геракл, який перемагає Немейського лева» для ратуші в Бучачі. У ній Пінзель зобразив героя повністю оголеним. Голова лева з композиції в Годовиці схожа на двічі використану в бучацькій ратуші: в скульптурній групі «Подвиг Геракла» і пластичному завершенні фронтону на західному фасаді. Динаміка та постановка композиції подібна до роботи Стефано Мадерно «Геркулес та Немейський лев». Це підтверджує, що Йоган Пінзель був знайомим із цим твором та навчався в Італії.


Географія творінь Йогана Пінзеля вказує на те, що він був ідейною, діяльною і освіченою людиною, багато подорожував, був знайомий із творами Мікеланджело Буанарроті, Лоренцо Берніні, Матіаша Бернарда Брауна. У родинному гнізді Сенявських в Бережанах його вражають скульптурні твори Генрика Горста і Яна Пфістера. Тут до нього звертаються із пропозицією вирізьбити голови для двох великих ренесансних скульптур авторства Яна Пфістера, апостолів Петра і Павла, які розташовувалися на головному вівтарі парафіяльного костелу. Це завдання він доручив виконати своїм братчикам із майстерні і лише наприкінці зробив кілька гротескних правок різцем: загострив повіки на великих очах, потоншив стрункість носів, викрутив спіралі ажурного волосся. Наостанок покрив дерев'яні голови білою фарбою так, як це робив Ян Пфістер. Тут Йоган Пінзель виступив у ролі творчого і романтичного реставратора.



Скульптура єпископа. Костел у Годовиці. Фотографія проєкту Pinsel.AR


Через століття твори Пінзеля стали носіями пам'яті про храми, про людей і друзів, які їх рятували та інтерпретували, за ними доглядали і звертались до них. Після численних виставок і публікацій можна стверджувати, що творчість Йогана Ґеорґія Пінзеля є не лише предметом наукового вивчення та популярного зацікавлення минулим, але й безмежною поживою для людської душі і натхненням для людського духу. Скульптури Пінзеля передають надзвичайну силу, відображають енергію вишньої Божественної природи, нестримно впливають на почуття, спонукають до роздумів. Його роботи є парадоксальним сполученням крайностей – внутрішнього спокою і динамізму невідворотності. Майстрові з Бучача поталанило розкрити культурну суть матерії, смисли якої криються і в глибині контрастів нашого часу.



Автор статті — Олег Рибчинський,

доктор архітектури, професор кафедри архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка»


Comments


bottom of page