Анна Рибіцька, учасниця молодіжної програми Українського Дому «Мистецтво Змін» поділилась своїми віршами, написаними під впливом жахливий подій у Бучі й інших містах України:
Сльози, темрява, пустота,
страшенний біль у нас в душі.
Він роз'їдає все, що було у нашому житті.
Всі спогади про час, коли ще не було війни,
перекривають фото смерті та зруйновані доми.
Людей, який катують щогодини, вбивають немовлят.
Розстрілюють коней, а після них собаченят.
Так важко усвідомити події, що відбувають в моїй країні.
У місті де ти жив, своїх дітей ростив.
Плани будував і віддано на благо держави працював.
До нас раптово вдираються солдати, людожери й найзліші кати.
Все життя йде шкереберть і ти летиш у прірву де тільки сльози й смерть.
Живеш ніби в тумані, очікуєш кінця, а він ще не наближається.
Рашисти кляті, всі руки вам треба відтяти, за наших діток, що тепер в раю,
а ви підете добривом в мою землю!
За всі гріхи вас Бог накаже
й Путіну проклятому пекло покаже.
Всі наші вороженьки згинуть, як роса на сонці,
а ми тихо запануєм у своїй сторонці.
Війна — одне слово,
а скільки горя, страждань,
поневірянь і риторичних запитань.
Про батьків, яких уже немає,
чи сусідів, яких через дорогу розстріляли.
Можливо брата, якого у дворі ховали
чи сина, якого у полоні катували.
Немає прощення всім людям клятим,
які наші життя занапастили,
а самі мародери і в будинках наших жили.
Вони хизуються своїм дружинам, везуть їм шуби.
Хіба не ясно, що за всі злочини їх Бог засудить.
Немає прощення всім людям клятим, які прийшли щоб нас вбивати.
Не на тих натрапили, паскуди, в Україні легко вам не буде!
Нехай не ждуть додому вас дружини, бо скоро будуть плакать на могилах.
Всіх ворогів понищимо і зійде сонце,
і запануємо, ми браття, у своїй сторонці.
Ще усміхнеться синє небо, і соловей заграє нашу пісню переможну, яку нестерпно всі чекають!