У попередньому випуску я розповідав про те, як потрапити у команду крутого освітнього проєкту, хоча я сам до певного часу не мав досвід участі у них. Першим моїм змінотворчим проєктом стала «Школа Успіху» — освітній проєкт «Klitschko Foundation» про навички XXI століття для підлітків, які хочуть змінювати свої громади. За 10 днів у Школі Успіху ми пройшли навчання, а потім мали у своїх містах реалізувати власні ініціативи. З одного боку, ми поширюємо знання, що корисно для молоді та суспільства в цілому, з іншого — ми закріплюємо на практиці вивчене і прокачуємо себе ще сильніше.
Тобто, у Запоріжжі я мав створити Локальну Школу Успіху. Я обрав чудову локацію, крутих спікерів, створив чарівну атмосферу, що впливає на учасників емоційно і запам’ятовується їм. Якщо якість вашої освітньої події висока та учасники відчувають свою залученість, то є шанси, що ви зчините відчутний вплив на них. Природно, всю організацію ЛШУ я взяв на себе, як і передбачається, так що з усіма запрошеними спікерами, гостями та телебаченням я домовлявся особисто.
Я прагнув, щоб учасники мого проєкту отримали найнеобхідніші інструменти для того, аби самостійно втілювати будь-які зміни. На першій же події учасники моєї школи дізналися про основні закони риторики, попрактикували ораторське мистецтво для того, аби їх слухали та розуміли.
Потім була лекція про формування громадянської компетентності у підлітків. Знати свої права — найголовніша річ для того, щоб їх відстоювати. За 2 дні неможливо навчити всього, але можна дати інформацію про те, де певні знання та досвід можна отримати, тому наступна лекторка розповіла про волонтерство як фактор професійного розвитку та європейські програми, що доступні українській молоді. Я відчував відповідальність за ефективність останніх подій — учасники мали не лише послухати та занотувати, але й вміти їх застосовувати на практиці: між лекціями та наприкінці дня мали інтерактив та гру командної роботи.
Другий день ЛШУ ми присвятили темі міжнародних можливостей. Лектори говорили про вступ до акредитованих вищих навчальних закладів Сполучених Штатів Америки, про міжнародне волонтерство та використання цього досвіду при заснуванні громадського руху у Дніпрі, про діяльність в організації «Корпус Світу» та, звичайно, FLEX. Ми всі виклалися на максимум.
Для мене головною метою ЛШУ були відчуття учасників. Я хотів, щоб кожен знайшов для себе щось цікаве та нове, зміг розвинути власний нетворкінг, вийшов з ЛШУ кращою, досвідченішою людиною з кипою нотаток та інсайдів від спікерів та комунікації один з одним. Я дуже радий, що в ЛШУ учасникам отримали нові знання й уміння, які, я упевнений, згодяться їм вже у найближчому майбутньому, і завдяки яким вони також зможуть творити зміни у своїх громадах.
Організація ЛШУ — це не теж саме, що організація шкільної презентації чи цілого уроку. Коли я працював над ЛШУ, відчував себе змінотворцем, бо знав — учасники будуть сконцентровані на програмі та вмотивовані максимально увібрати те, що я їм запропоную. Це був для мене виклик і досвід, що докорінно мене трансформував. Такий виразний досвід позитивного впливу на інших зробив мене свідомішим до своїх дій, цілеспрямованим та просто залежним від змінотворчості.
Автор статті — Матвій Журавльов