Існує своєрідний культурно-історичний відбір. Довготривала актуальність теми, оригінальність та універсальність ідей, зв'язок із національними і загальнолюдськими цінностями –- ознаки того, що твір в культурі надовго.
Інколи твори зберігаються чи рятуються випадково (як, власне, і нищаться). Наприклад «Слово о полку Ігоревім» дійшло до нас завдяки єдиній копії, знайденій у XVIII столітті, хоча багато інших літературних пам’яток було втрачено.
Іноді твір виживає тільки завдяки підтримці окремих осіб або організацій, які бачать у ньому цінність. У наш час бувають різкі сплески популярності творів чи авторів (не лише сучасних) завдяки соціальним мережам чи поширенню відомими людьми. Однак, авторитетним арбітром є тільки час.
Значення митця чи твору не завжди визнається сучасниками. Ми рідко здатні осягнути довгострокове значення того чи іншого явища: велике бачиться здалека. Культура минулого оцінюється вже наступними поколіннями через призму її внеску.
Ледь не кожне покоління потрапляє в умови, де митці або не мають можливості розвиватися, заявляти про себе, або репресуються і цензуруються. Багато творів знищено. По суті, наша культура — це те, що вижило. Сьогодні через війну ми також втрачаємо культурну спадщину: нищаться музеї, вивозяться і втрачаються безцінні артефакти.
В історії культури завтра залишаться твори і особистості, які глибоко зачеплять масову свідомість сьогодні. Нам не можна знецінювати нічого з того, що ми робимо зараз. А для цього потрібно документувати, зберігати і структурувати, щоб все було в доступі, коли знадобиться. Сенс може з’явитися чи розкритися потім.
Зараз, в епоху інтернету, кожен митець може сам заявити про себе і свою творчість. Митці доступні. Це те, що було неможливо ще століття тому. Та через їх доступність та вал інформації увага до кожного окремо розсіюється, на когось її взагалі не вистачає. Утім, боротьба за увагу має бути не більша, ніж сили, які витрачаються на саму творчість. Сьогодні ж тенденція – саме до боротьби за увагу.
Авторка статті — Ірина Дудка