Зміни відбуваються в головах кожної людини. Іноді зміни стосуються точки зору людини, її сприйняття, ставлення до певних речей або моделей мислення, пов’язаних зі здобуттям нових знань та досвіду. Але що означає, якщо змінюється психіка? Якщо ці зміни непідконтрольні людині? Що, як людина не справляється з тим, як змінюється її психіка? А якщо це призводить до психічних хвороб, ненависті до себе та свого життя?
За статистикою ВООЗ 8 мільйонів українців живуть із психічними розладами. Це 1/5 частина населення нашої країни. Це 20% населення від процвітаючої, розумної, працелюбної нації. Частина цих людей — підлітки, адже ВООЗ запевняє, що ½ психічних захворювань починають формуватися у віці 14 років. Молоді, гарні та перспективні люди страждають на психічні захворювання і не знають, що з цим роботи.
Іноді, змінивши своє ставлення до проблеми, ми можемо вплинути на її розв’язання. На жаль, сьогодні в Україні психічні хвороби сприймають як те, за що має бути соромно. Часто ми чуємо такі слова як «інвалід» у бік людей із нестабільною психікою. Я вже не кажу про те, що не кожен колектив готовий прийняти до себе людину, яка «відрізняється» від інших. Чому ж це треба змінити? На мою думку, бути частиною соціуму, неважливо країна це, велика компанія чи клас, означає вміти комунікувати та однаково ставитися до всіх. Подумайте: ви можете уявити ситуацію, коли діти/молодь/дорослі відвертаються від однокласника/одногрупника/колеги, який зламав руку? Думаю, ні. А чи можливий булінг у бік людини в будь-якому колективі, яка має шизотипічний розлад або обсесивно-компульсивний розлад? Такі ситуації, на жаль, трапляються і ми часто дізнаємося про них від знайомих або із новин. То чи можна вважати людину частиною соціуму, якщо вона не сприймає інших, не схожих на неї людей, що мають проблеми? Аби стати повноцінною частиною соціуму, ми маємо змінювати свою свідомість, свої думки, свої дії. Я щиро вірю, що говорити проблему — перший крок до позитивних змін на шляху до її вирішення!
Саме тому, ми поговорили із Поліною Змушко — дитячим психіатром, завідувачкою дитячого відділення Київської психіатричної лікарні. Поліна Юріївна розповіла про те, звідки у молоді беруться психічні порушення та що треба зробити для зменшення таких випадків.
Поліно Юріївно, розкажіть, будь ласка, про проблему розладів психіки у молоді та їх причини.
Молодь страждає, тому що вік такий: в підлітковому віці відіграє роль гормональна перебудова організму, в підлітковому віці всі діти емоційно нестійкі, ще не сформована особистість, багато підлітків з емоційно-вольовою незрілістю, йдуть на поводі у своїх емоцій, а не керуються розумом.
Я також думаю, що підлітковий вік дуже небезпечний: з одного боку дитина дуже вразлива до розладів психіки, а з іншого, якщо захворіє на такий розлад, ризикуватиме потрапити під булінг, стати відторгненою для однолітків. Ось чому важливо і треба змінювати ставлення людей до психічних порушень. Крім того, що психічні розлади, на жаль, засуджують, їх ще й вважають чимось за, що має бути соромно, хоча це зовсім не так.
Поліно Юріївно, звідки, на вашу думку, взялося таке ставлення до психічних проблем?
Люди досі бояться психіатрів думаючи, що психіатрія, як і в радянські часи — каральна. Що психіатри не лікують, а роблять з людей "овочів", людей з інвалідністю. Але в останні роки все більше людей стали довіряти психіатрам, звертатися за допомогою, стереотипи поступово змінюються.
Я згодна з Поліною Юріївною, крім того, на мою думку, українці мають «відходити» від ідей минулого, де психотерапія приймалася як щось жахливе, те, за що має бути соромно, а не те, що дійсно необхідно чи не кожній людині. Мати психічні порушення — не соромно. Соромно засуджувати людей, які страждають через свій ментальний стан. Якщо ви потрапили у складну ситуацію — не бійтеся попросити допомоги у родичів або близьких, лікарів або спеціалістів. Ми щиро віримо у кожного молодого українця та в те, що кожен із нас унікальна й неповторна особистість, яка заслуговує на повноцінне життя!
Звісно, я не впустила можливості спитати як ми, українці, можемо вплинути на те, щоб наші близькі і ми самі залишалися ментально здоровими.
«Серед підлітків з психічними розладами велику роль відіграє обтяжена спадковість. А більшість проблем (особисто я так вважаю) ростуть із сім'ї», — наголошує Поліна Юріївна. Тобто, в першу чергу треба змінювати стосунки між батьками й дітьми, підіймати питання їх взаємовідносин. Психіаторка зазначила: «Наше психологічне здоров'я, перш за все залежить від атмосфери в сім'ї, від ситуації в країні, а застава психічного здоров'я — профілактика психічного розладу. Якщо пацієнт звертається за допомогою вчасно, чи не затягує із візитом до спеціаліста, не доводить до повного загострення, тоді й більше шансів на швидке одужання».
Отже, змінювати, по-перше, потрібно ставлення українців до психічних проблем, адже звичайний стереотип про психічні розлади може змусити людину не звертатися до спеціаліста та приховувати проблему, завдаючи собі шкоди.
Насамкінець, хочу ще раз наголосити на тому, як важливо і реально змінити ставлення до психічних порушень. Ми можемо змінювати власне життя на краще, власноруч створювати сприятливі умови для повноцінного та рівноцінного існування кожного громадянина України. Як же допомогти? Якщо ви знаєте людину із характерною проблемою — допоможіть їй наважитися звернутися до спеціаліста. Якщо у вашому колективі цькують людину із психічним розладом — допоможіть зупинити булінг, станьте другом для неї. Розповсюджуйте інформацію про психічні розлади, дбайте про своє ментальне здоров`я і пам’ятайте, що ви заслуговуєте на здорове життя!
Програма «Мистецтво змін: молодь та демократія» щиро дякує Поліні Юріївні Змушко за професійну допомогу в розгляді питання психічних розладів молоді, а також кожному, хто прочитав та відреагував на нашу статтю!
Авторка статті — Олександра Шафран
Comments