Не знаю, чи є серед імен українських митців таке, яке б уособлювало собою Україну такою мірою, як ім'я Марії Примаченко. Плоть од плоті простого народу, художниця несла в собі вікову мудрість і талант, якими природа обдаровує небагатьох. Часто Примаченко порівнювали з усесвітньо відомими митцями-примітивістами, такими як Анрі Руссо з Франції, Ніко Піросмані з Грузії чи Іван Генералич з Хорватії. У мене є власні асоціації з її роботами, мабуть, не дуже типові. Дивлячись на твори художниці, мимоволі згадую полотна видатного майстра нідерландського Відродження Пітера Брейгеля Мужицького. Масштаб мислення і в неї, і в нього набув вселенського масштабу, і при цьому життя і турботи простих людей були для обох дуже близькими і природними, ніби всотаними з молоком матері. І Примаченко, і Брейгель нерідко вдавалися до мови алегорії, щоб змалювати характери та поведінку своїх сучасників.
Погляньте на картини Марії Примаченко уважно: не тільки її жанрові композиції, а й дивовижні звірі розповідають про людей, їх натуру, вчинки, нерідко про вади. З одного боку, художниця зображує позитивних героїв, що оточували її в реальному житті, які працюють на землі, люблять одне одного, виховують дітей. Але поруч з ними існують і негативні персонажі: ледарі, п'яниці, пліткарки. Утім, тверезе бачення не позбавило Марію любові до людей. Її хата в Болотні завжди була повна гостей, особливо на схилку літ. Їхали з усієї України, з різних республік СРСР, з-за кордону. Багато своїх робіт художниця просто дарувала, такі твори з дарчими написами на звороті мені траплялися неодноразово.
Є у Примаченко і спеціальні подарунки – людям героїчних професій: воїнам, чорнобильцям-ліквідаторам, космонавтам. Про ці дарунки дізнаємося з написів на звороті картин, здебільшого із зображенням квітів.
До речі, мало хто замислюється, що епістолярна спадщина сільської жінки з кількома класами освіти могла б стати об'єктом окремого дослідження. У цих написах на звороті картин — багато філософських думок про життя, про народження і смерть, про мету існування. Примаченко думала про все це й іноді формулювала думки лаконічніше і точніше, ніж літератори з професійною освітою.
Не тільки у творчості, але й у житті Марія Примаченко цінувала хороші людські стосунки. Зіркова хвороба її не вразила. Пам'ятаю, як Федір з Катериною, син та невістка художниці, розповідали мені, як одного разу районне керівництво запропонувало художниці заасфальтувати дорогу до її хати, бо в гості до Примаченко їздило багато відомих людей, і місцева влада вирішила облаштувати невеличке «потьомкінське село». Іншим разом болотнянське керівництво запропонувало провести в дім художниці труби опалення з виробництва, розташованого поруч. В обох випадках Примаченко відмовила. «Заасфальтуйте дороги в усьому селі», «Протягніть газ до всіх помешкань Болотні», – такими були її відповіді.
Чим для мене особисто цікаві роботи художниці?
Не тільки змістом, неповторною фантазійністю, мудрою спостережливістю. Це неймовірно гармонійні твори мистецтва. З часом Примаченко досконало опанувала малюнок своїх зображень, дуже своєрідний, але виразний. Композиції робіт Примаченко побудовані цільно, врівноважено і органічно. Таке враження, що перед нами досить міцна споруда, яку неможливо зруйнувати.
Сьогодні, говорячи сучасною популярною мовою, Примаченко — це безумовний бренд. Багато художників не тільки наслідують її творчу манеру, а й намагаються візуалізувати образи Примаченко в супутніх видах мистецтва — промисловому дизайні, дизайні одягу, кераміці і таке інше. Її звірі дивляться на нас на вулицях міст з білбордів та вивісок магазинів. Вони поширилися світом, хоча там не завжди знають автора.
Марія перетворювала на мистецтво все, чого торкалися її руки. Вона могла вишивати, розмальовувати паркани і фасади хат, пробувала різні техніки живопису. Вона писала олією, аквареллю, але все ж таки найбільше творів зробила гуашшю. Існують численні спогади про те, як знайомі звідусіль везли до Примаченко фарби та папір, які в селі були недоступні. І зважаючи на те, що спадщина художниці нараховує тисячі творів, художніх матеріалів до Болотні було привезено чимало.
Певний час у Болотні існувала навіть школа Примаченко, де вона навчала мистецтву маленьких діток. Талановитим художником був її єдиний син Федір, пишуть картини і онуки Марії — Іван та Петро. Таким чином родинна традиція збереглася до нашого часу.
В нашій країні її роботи у вигляді оригіналів чи репродукцій бачив, мабуть, кожен українець. Твори Примаченко ще за життя об'їхали багато країн. Продовжують вони експонуватися за кордоном і зараз. Але все ж виставки мисткині в Україні, і серед них проєкт в «Марія малює. 100 творів Примаченко» в Українському Домі, є особливими. Це унікальна можливість для глядачів насолодитися безпосередньою близкістю до творчості Марії Примаченко, яка малювала картини з великою любов'ю до свого народу.
Автор статті — Едуард Димшиц, академік Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України