top of page

Прикрашайся своїм

Прикраси та аксесуари в нашому житті є звичною справою: більшість із нас кожного дня одягає персні, підвіски чи браслети. Саме ці деталі вбрання можуть сказати про нас значно більше, ніж просто означити відповідність модним трендам.


Серед різноманіття українських намист можна знайти для себе саме ту деталь, яка довершить образ та буде слугувати чимось більш значимим, ніж просто аксесуар. Силянки, ґердани, дукачі, стрічки, коралі, баламути, пацьорки, котильйони та кризи — усе це було перевідкрито нами лише декілька років тому. Всі ці аксесуари здавна несуть особливе, символічне та навіть дещо магічне значення: чоловіки та жінки носили їх не лише з метою прикрасити себе, а й для того, щоб захистити від лихого ока та показати свій соціальний статус.


У період Русі жінки носили намиста з бурштину та скла, чоловіки ж прикрашали себе підвісками у формі хрестів чи гривнами. У козацьку добу популярними стали дукачі, які демонстрували заможність і шляхетський статус власниці, та коралі, червоний колір яких, за повір’ям, захищав від нечистого. ХІХ століття стало розквітом народних традицій в прикрасах. Кожен регіон розвивав свій унікальний стиль: на Галичині та Поділлі набули поширення ґердани, на Лемківщині – кризи, на Полтавщині – самби тощо.


Зараз силянку, кризу або коралі можна зробити своїми руками. В YouTube (наприклад, на каналі «Бісероплетиня Ольга») та у TikTok є безліч нескладних майстер-класів, які допоможуть створити власну унікальну прикрасу-оберіг.


Для тих, хто цінує готові крафтові вироби, є широкий вибір етноприкрас. Наприклад, бренд «Oksana Boriychuk», як зазначено на офіційному сайті, займається виготовленням «авторських прикрас з українським характером». Сережки, чокери, намиста, зґарди та браслети бренд виготовляє вручну, і кожна намистинка виконана з авторським розписом.



Зґарди бренду «Oksana Boriychuk» з офіційної сторінки бренду «Oksana Boriychuk»

Шаленим попитом сьогодні користуються вінтажні українські прикраси. І не дивно, адже такі прикраси є своєрідним культурним містком між минулим і сучасністю, а їх носіння є ознакою національної гордості та шани до культури предків. Український вінтаж можна знайти на блошиних ринках, інтернет-платформі Etsy, у Facebook та Instagram, і, звісно, у бабусиній скрині.


Багато українських брендів майстерно осучаснюють традиційні елементи, даючи їм нові сенси. Для прикладу можна взяти бренд Nadiia та їхню мініколекцію підвісок у вигляді Оранти – символу материнства і родючості. Також цікаві приклади нової інтерпретації традиційних прикрас можна зустріти в колаборації бренду Nadiia з брендом Etnodim, який спеціалізується на виробництві осучасненого традиційного українського одягу, в тому числі й вишиванок. У цій колаборації представлені аксесуари для волосся, виготовлені зі стрічок, що є певною відсилкою до того, як колись незаміжні дівчата прикрашали свої голови вінками. Тут доречно згадати і про чепчики, які виробляє Etnodim. За своєю формою вони дуже нагадують прикрасу, яку колись звали «вінчик» — це була прикрашена, вишита стрічка. У кожну свою вишивку Etnodim вкладає особливий сенс; це може бути історія з минулого або події сьогодення, зашиті в стібках та взорах.



Ювелірні прикраси бренду Bevza з офіційної сторінки бренду Bevza

Чудовим прикладом оновлення українських мотивів у сучасній ювелірній справі є всесвітньо відомий бренд Bevza. Як зазначено на офіційному сайті бренду: «Ручна робота Bevza створюється українськими майстрами з метою оживлення унікальних технік українського рукоділля». Бренд використовує лаконічні та асоціативно зрозумілі символи. Однією з найпопулярніших колекцій є колекція з простим та відомим у світі символом України — колоском. Також команда створила прикраси із чорнобривцями, зернами та вербовими гілочками. Ці прості речі підсвідомо асоціюються у більшості з чимось рідним, знайомим та близьким нам з дитинства.


Прикраси та аксесуари є простим та цікавим способом додати в буденний або святковий вигляд українську «родзинку». Зрештою, нам не звикати – майстерність українців у прикрашанні себе налічує не одну тисячу років.


Авторка статті — Ольга Антонюк


bottom of page