top of page

Покоління проти течії

Хочеш жити у вільній державі — не жалій себе.

Хочеш жити у чесній державі — не жалій інших.

Хочеш жити у правовій державі —

не бійся віддати своє життя.

Сенека

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Ліна Костенко


«Терпи, терпи — терпець тебе шліфує!». Знайомі слова? Автор цих слів — Василь Стус, який зазнав репресій з боку радянської влади за те, що намагався зберегти та розвивати нашу культуру. Творчість Стуса була заборонена в Україні, тому він, як і інші поети того періоду, видав свою збірку за кордоном. Поета двічі відправляли у табори за антирадянську діяльність, його засудили на 23 роки позбавлення волі, де у неволі він і загинув. Усе своє життя він розмовляв виключно українською мовою, писав про Україну, боровся, але визнання отримав лише після смерті.


О земле втрачена, явися

Бодай у зболеному сні

І лазурове простелися,

Пролийся мертвому мені!

I поверни у дні забуті,

Росою згадок окропи,

Віддай усеблагій покуті

І тихо вимов: лихо, спи!..

Сонця клопочуться в озерах,

Спадають гуси до води,

В далеких пожиттєвих ерах

Мої розтанули сліди.

Де сині ниви, в сум пойняті,

Де чорне вороння лісів?

Світання тіні пелехаті

Над райдугою голосів,

Ранкові нашепти молільниць,

Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,

І солодавий запах винниць,

Як гріх, як спогад і як біль?

Де дня розгойдані тарілі?

Мосянжний перегуд джмелів,

Твої пшеничні руки білі

Над безберегістю полів,

Де коси чорні на світанні

І жаром спечені уста,

Троянди пуп'янки духмяні

І ти — і грішна, і свята,

Де та западиста долина,

Той приярок і те кубло,

Де тріпалася лебединя,

Туге ламаючи крило?

Де голубів вільготні лети

І бризки райдуги в крилі?

Минуле, озовися, де ти?

Забуті радощі, жалі.

О земле втрачена, явися

Бодай у зболеному сні,

І лазурово простелися,

І душу порятуй мені.


Василь Стус


Поет Василь Симоненко прагнув, щоб Україну визнали незалежною державою, закликав усіх до боротьби проти тоталітарного режиму. Симоненко помер у віці 28 років, але за свій недовгий вік написав багато новел та поезій про Україну та любов до рідної землі. Саме вірші Василя Симоненка поклали початок українському рухові опору.


Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!


Василь Симоненко


У середині 1960-х в Україні з’явились поети-шістдесятники. Першими представниками «шістдесятників» були Ліна Костенко та Василь Симоненко. Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновський, Григорій Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Борис Мамайсур та інші. Деякі з них стали політично активними в незалежній Україні.


Іван Дзюба також був шістдесятником. Літературний критик, громадський діяч і дисидент, він виступав за розвиток української мови та культури, за права українського народу. Був засуджений за антирадянську діяльність на 5 років.


Радянська влада хотіла усунути шістдесятників, вони їй заважали творити безликий радянський народ. Їх творчість була під постійною забороною, тому багато з них стали відомими лише після здобуття Україною незалежності. А тоді, у 60-ті поети і письменники займались «самвидавом» періодики, з якої можна було дізнаватись правду про радянську владу. Поетам, які не корились системі, забороняли писати, займатись «антирадянською» діяльностю, а вони прагнули просувати українську мову та культуру, відроджувати національну свідомість українців та виборювати незалежність України.


Поетів-шістдесятників ув‘язнювали, відправляли у табори, на заслання, забороняли публікуватися. Деякі поети писали всупереч забороні та видавали свої збірки за кордоном.

Період шістдесятництва вважається одним із найбільш творчих і плідних періодів в українській літературі. Письменники влаштовували неформальні літературні вечори, виставки, ставили п’єси та складали петиції на захист української культури.


Безсмертна мово! Ти смієшся гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

з твоїх принижень – не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,

хоч слала доля чорні килими –

то од Вілюйська до Холуйська,

то з Києва до Колими.

З усіх трибун – аж дим над демагогом.

Усі беруть в основу ленінізм.

Адже ніхто так не клянеться Богом,

як сам диявол – той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!

Як часто лицемірив твій Парнас!..

Шматок землі, ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.


Ліна Костенко


Починаючи з 1963 року, влада почала цькувати поетів-шістдесятників. Рух було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965—1972 років. У цьому процесі частина поетів і письменників перейшла на офіційні позиції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий час (Л. Костенко), а інших взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак). У 1970-х роках рух шістдесятників цілковито зник. Утім, маємо пам’ятати, що зусилля шістдесятників поруч із зусиллями інших борців лягли у фундамент нашої незалежності, а наша мова, культура та література сьогодні живуть не останньою чергою саме завдяки їхньому слову.


Авторка статті — Віталіна Горопаха

Comentarios


bottom of page