Дивовижно, як пробиваються таланти — крізь замовчування, цензуру, смерть, спотворення. Таким був шлях Олександра Богомазова. Художником він став усупереч спротиву авторитарного батька. Усе своє життя витворював нові художні бачення, які й досі захоплюють своїм новаторством. Проте, і його теорії, і полотна були засуджені до знищення радянською державою, а її наступниця, Російська Федерація, підхопила спадок художника, доточивши до власного міфу про російський авангард.
Олександр Богомазов, «Автопортрет», 1915
Що робить Богомазова особливим для нас і українського мистецтва? Спираючись на його вчення про чотири елементи, виокремлюємо чотири складові феномену Богомазова. П'ятим — і ключовим — є сам художник.
Інше / нове
За плечима — навчання в Київському художньому училищі, у студіях Костянтина Юона і Федора Рерберга в Москві, а також знайомство і занурення у світ нових на той час стилів імпресіонізму і постімпресіонізму. У Москві він знайомиться із «чудовими картинами Гогена» з колекції Щукіна та відвідує Третьяковську галерею. У Києві вливається у коло молодих бунтарів на виставці «Ланка» — Олександри Екстер, братів Бурлюків, тобто має хорошу академічну школу і розуміння нового мистецтва. Що ж після цього він шукав у Фінляндії?
Олександр Богомазов, «Біла ніч. Фінляндія», 1911
У 1911 році Олександр Богомазов їде у Фінляндію. Йому 31 рік.
«Усвідомлення того, що мене привела сюди моя мета, ідея, дає мені необхідний спокій, бадьорість і життєрадісність», — читаємо в одному з листів Богомазова, надісланих із Фінляндії додому. Але художник не розкриває, в чому полягає ця мета-ідея. Лише романтично додає: «Якщо би хтось забрав у мене зараз можливість працювати й залишив тут, я не знав би, чим убити, заглушити журбу, що народилася».
Утім, аналізуючи фінські листи Богомазова, в яких він описує свої враження, пошуки і– роботи того періоду, можна дійти висновку, що у Фінляндії, серед іншого, він вправлявся в осмисленні форм і кольорів. Літо в далекій північній країні — розкішне: багато світла, сонце по-особливому яскраве і привітне. І це розширює діапазон сприйняття.
Уже в перші дні художник видає захопливе: «Які чудові переливи кольорів, яка міць, стрімкість!.. Білі клуби піни, здіймаючись високо, горять і переливаються, падають і знову постають чудові!». Це про річкові пороги біля містечка Іматра, що на сході Фінляндії.
«Якщо би хтось забрав у мене зараз можливість працювати й залишив тут, я не знав би, чим убити, заглушити журбу, що народилася», — в одному з листів Богомазова.
Олександр Богомазов, «Морські хвилі», 1911
Те, що ми бачимо на полотні «Морські хвилі», Богомазов описує такими словами: «Чудове голубе небо слало своє відображення у неспокійні води Вуоксі і розстеляло на ній дві глибокі, темно-голубі оксамитові стрічки. Яскраве сонце грало в пінних кучерях красуні, розсипалося білою прозорістю, зблискувало чудовим янтарем, запліталося мереживами й так ніжно, любовно горіло багряним кольором на прибережному камінні».
Суворість хвойного лісу, похмурість гранітних валунів, пасма особливого сизувато-зеленого моху, червоно-коричнева земля, озеро Сайма, мінливе і чутливе до настроїв у небесах, – усе це викликає постійні художні рефлексії.
Спочатку скептичний щодо колориту й кольорів півночі, наприкінці поїздки художник визнає: «Я думав, що на півночі мало фарб. Виявляється, їх тут стільки, що хоч відбавляй, і в позірній однотонності багато переливів і своєрідної принади».
У Фінляндії Богомазов не вперше звернувся до аналізу сприйняття кольорів. Але вперше опинився так далеко від знайомої і комфортної України. Як це на нього вплинуло і що дало, я пояснюю у дослідженні «Богомазов у Фінляндії. Сто років потому» («Родовід», 2023).
Живопис та елементи
1914 рік стає знаковим для художника. Свої аналітичні дослідження він структурує у науковому трактаті «Живопис та елементи», де розкладає суть чотирьох елементів: лінії, форми, площини та кольору. Так формулювався кубофутуризм — геометрія в динаміці.
Цікаво, що свої новаторські пошуки Богомазов випробовував на Києві. Подивіться на полотно «Трамвай. Львівська вулиця в Києві» (1914) чи «Локомотив» (1915) чи «Базар» (1914) і «Монтера» (1915). У них, як сьогодні кажуть, вайби абсолютно сучасного модерного міста. Богомазов творить портрети українського урбанізму.
Олександр Богомазов, «Локомотив», 1915
«Київ у своєму пластичному об'ємі виповнений прекрасного і розмаїтого глибокого динамізму. Тут вулиці впираються у небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і виграють», — напише Богомазов через чотири роки.
Олександр Богомазов, «Трамвай», 1914
Рух він бачив і в, здавалося б, сталому — у горах. У 1915 році художник їде працювати вчителем у вірменське містечко Герюси, сьогодні — Ґоріс. Це був доволі аскетичний період життя митця: інколи грошей не вистачало на елементарні побутові речі, проте достатньо було часу і простору для художніх вправ. Квінтесенцією цього періоду стало полотно «Спогади про Кавказ» (1916).
Олександр Богомазов, «Спогади про Каваз», 1916
Богомазов виокремлює три елементи сутності мистецтва, аналіз яких визначає слабкі і сильні сторони національного живопису і створює розуміння того, що потрібно для його розвитку.
Перший елемент — середовище, яке викликає імпульс творчості. В Україні це «захоплива краса і поезія української природи»: «Якщо ви докладете зусиль замислитися або, інакше кажучи, інтуїтивно відчути все невичерпне багатство ліній, барв, форм в Україні, то побачите, наскільки вони сповнені життєвої енергії, радісної бадьорості».
Другий — вольовий імпульс до творчості. Богомазов критикує, що в живописі «всі художні сили поглиналися Північчю та нею перероблялися», а його розвитку заважав, зокрема, «вузький націоналізм». Останню думку він не розвиває, натомість зосереджується на негативному впливі Півночі, під якою мається на увазі академізм у тій формі, у якій він присутній у Москві і Петербурзі.
І цей момент — найслабша ланка — перетікає в третій елемент, який теоретик називає «фіксуючим матеріалом мистецтва». Це школи, які не розвивають критичне розуміння, а «використовують директиви Півночі <…> і за цією шаблонною міркою прагнуть виліпити душу творчого молодого художника». Вони «чужі пластичному багатству України, чужі її розмаїтому динамізму, психології її барв». Олександр Богомазов закликає перестати дивитися на Петербург і Москву, щоб мати змогу молодим силам «дати радість буття тут, під променями нашого благодатного сонця». На жаль, це тверезе бачення розвитку національного мистецтва було цензуроване більшовицькою диктатурою, що прийшла з тієї ж Півночі. Уявіть, яким ударом це було по нашому національному мистецтву.
Олександр Богомазов закликає перестати дивитися на Петербург і Москву, щоб мати змогу молодим силам «дати радість буття тут, під променями нашого благодатного сонця». На жаль, це тверезе бачення розвитку національного мистецтва було цензуроване більшовицькою диктатурою, що прийшла з тієї ж Півночі. Уявіть, яким ударом це було по нашому національному мистецтву.
Спектралізм
Олександр Богомазов помер у червні 1930 року від туберкульозу. Грізна на той час хвороба, соціальні й політичні пертурбації, втрати й злидні у власній родині пригальмували працю художника як живописця. Тим яскравішим на цьому тлі виглядає спалах його творчості наприкінці життя.
Викладачі Київського художнього інституту Михайло Козик, Олександр Богомазов, Лев Крамаренко, Іван Врона, Михайло Бойчук, кінець 1920-х рр.
У 1920-ті Богомазов викладав живопис і рисунок у Київському інституті пластичних мистецтв. Він знову зосереджується на теорії і практичних дослідах із елементами образотворчого мистецтва, особливо з кольором. Так з'являється рукопис «Дослід елементів образотворчого мистецтва». Те, як кольори впливають на наше психоемоційне сприйняття, можна протестувати на картинах того періоду: це «Портрет дочки» (1928), «Тирсоноси» (1929) й дві картини із триптиха «Праця пилярів» (1927–1930). Яскраві, насичені райдужними фарбами роботи — результат ще одного винайденого художником напрямку — спектралізму.
Олександр Богомазов, «Тирсоноси», 1929
Кульмінацією, власне, стала «Праця пилярів». Натхнення прийшло від робочих, які працювали у боярському лісі під Києвом, де була дача Богомазових. «Мене цікавило виявити всю динаміку форм під час колективної праці», — пояснював художник. Тут знову зійшлися чотири елементи живопису з виразним акцентом на кольорі.
Олександр Богомазов, «Правка пил», 1927
«Галявина була засипана свіжою тирсою, колоди ніби дзвеніли на сонці, смолисті, блискучі. Постаті робітників на кроквах здавалися величезними на фоні яскраво-синього неба. В повітрі бринів високий звук пилки», — описувала натуру донька Богомазова Ярослава, яка разом з батьком виходила на пленери.
«У творчому житті художника вже був такий час, коли 1914 року, після завершення роботи над першим дослідженням «Живопис та елементи», з'явилася серія картин, в яких наочно реалізовувалися богомазівські теоретичні положення», — підкреслює мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач («Олександр Богомазов. Творча лабораторія», 2019).
Олександр Богомазов, «Пилярі», 1929
Триптих «Праця пилярів» — це дві картини: «Правка пил» (1927) і «Пилярі» (1929). Третя — «Накат колод» — дійшла до нас у вигляді ескізів та акварелей. Обидва полотна потрапили у спецфонд Київського державного музею українського мистецтва і мали бути знищені. Недбале ставлення «формалістів» до спадщини Богомазова мало не згубило «Пилярів», яких повернули до життя лише у 2019 році.
Прослідковуючи весь цей шлях геніального митця, особливо цінуєш, що його надбання дійшло до нас. І що ми навчилися розуміти і захищати своє.
Авторка статті — Наталія Терамае, журналістка, мистецтвознавиця
Comments