Волонтерство сьогодні — це не просто кроки до перемоги, це зміна світогляду, розуміння важливості своєї участі у житті країни й усвідомлення того, що в цю секунду ми творимо наше майбутнє. Важко уявити волонтерство без участі в ньому молоді. Напевно, кожен школяр хоча б раз писав листи та надсилав малюнки до воїнів. Це і є перші прояви волонтерства. Із плином часу ця діяльність набирає обертів. Сьогодні дуже багато старшокласників і студентів залучені до діяльності волонтерських організацій. Мені стало цікаво, як саме допомагають суспільству підлітки в різних регіонах України, тому я поспілкувалася з представниками волонтерських організацій із Рівненської та Чернівецької областей.
В місті Костопіль на Рівненщині на початку повномасштабного вторгнення за ініціативи місцевого підприємця Олександра Діордія було створено волонтерський фонд «Тризуб». Про діяльність організації та її взаємодію з підлітками я розпитала співзасновницю фонду Аллу Діордій.
Який основний напрям роботи вашої організації?
Ми допомагаємо внутрішньо переміщеним особам та військовим. Починали саме з роботи з ВПО. Допомагали їм одягом, ліками, засобами гігієни, їжею.
«Тризуб» та їх волонтерська допомога
Чи допомагають у волонтерській роботі школярі, студенти? Якщо так, то як саме?
Так, до своєї роботи ми залучали школярів. Наші діти навчаються в школі, вони разом із друзями нам допомагали. Старша дочка Уляна (на початок повномасштабної агресії їй було 12 років) допомагала з видачею гуманітарки, вона відпрацювала у фонді перші півроку війни.
Дочка Уляна допомагає волонтерському фонду
Також ми залучали дітей до проведення ярмарків, де збирали кошти на ЗСУ. Діти допомагали продавати солодощі, страви польової кухні. Також малювали картини і продавали їх на аукціонах, робили декоративні свічки тощо.
Благодійний ярмарок
Благодійний фонд «Тризуб» зі своєї ініціативи проводить свята для дітей військових, де також влаштовують благодійні ярмарки. «У ці тяжкі часи одна з місій дорослих — це підтримка діток!» — пише Алла Діордій на фейсбук-сторінці фонду.
Жителі селища Глибока на Буковині також активно волонтерять. За ініціативи небайдужих було організовано волонтерський осередок на базі Глибоцького центру туризму та краєзнавства. Щоб дізнатися більше про нього, я поговорила з координаторкою та активною учасницею осередку Оксаною Меленко, яка втілює волонтерські ідеї в реальність.
Волонтерство Глибоччини
Який основний напрям роботи вашого волонтерського осередку?
Основним напрямом є допомога військовим. Від початку повномасштабного вторгнення ми допомагали також цивільним — продуктами харчування, одягом. Я знаходила в Харківській та Запорізькій областях села, які зазнали руйнувань, ми надсилали туди допомогу. Тепер уже немає стільки коштів, тому допомагаємо військовим, виготовляючи сітки, «кікімори». Також шиємо: раніше, коли військові більше потребували, шили розвантажувальні жилети, підсумки, нашоломники, а зараз перейшли на дощовики, маскхалати, балаклави, спортивні штани для ушпиталених військових.
Допомога військовим своїми руками
Чи волонтерять у вашому осередку школярі або студенти? Якщо так, то чим вони допомагають?
В наших ініціативах беруть участь 15 навчальних закладів. Вчителі разом з учнями нарізають тканину, плетуть сітки, виготовляють окопні свічки. У перші місяці повномасштабного вторгнення до нас привозили медикаменти, передані гуманітарними фондами з-за кордону, і ми сортували їх. До цієї роботи ми залучили студентів-медиків, зокрема фармацевтів, оскільки вони знаються на препаратах.
Також моя знайома запропонувала, щоб діти розмалювали гільзи. Тож ми домовились із директоркою художньої школи й реалізували цю ідею. Коли всі гільзи були розмальовані талановитими педагогами і учнями, ми організували аукціон, де зібрали 250 тисяч гривень. У програмі заходу був благодійний ярмарок, для якого дівчата пекли смаколики, виготовляли прикраси з бісеру тощо. Всі гроші від продажів скидали в одну скриньку, а потім за них купили 20 FPV-дронів.
Розмальовані гільзи
Також діти Глибоччини збирали гроші на ЗСУ, колядуючи, розписуючи подушечки та виготовляючи ангеликів для військових у шпиталі. Для знайомства ВПО з місцевою культурою у селищі на базі Народного Дому Глибоччини проводять тематичні зустрічі, де молодь розповідає про митців Буковини, співають і проводять весело час. Для місцевих дітей та ВПО проводили арттерапевтичні заняття, на них розмальовували картини за номерами. Зрештою, ці малюнки продавали на ярмарках, а отримані кошти передавали на ЗСУ. Оксана Меленко каже: «Якось прийшла одна вчителька й розповіла, що в її школі є дівчинка з бідної родини, яка дуже хоче малювати, але ніде не вчилася цього. Потім картину, намальовану нею, ми продали на аукціоні за 4 000 грн».
Арттерапевтичні заняття для дітей Глибоччини ти ВПО
Лавандові подушечки для військових
Загалом від 24 лютого 2022 року у школах, позашкільних закладах та коледжах по всій Україні школярі та студенти масово долучалися до волонтерства: плели сітки, виготовляли свічки, готували їжу, шили аптечки тощо. Очевидно, що завдяки ініціативності та готовності діяти внесок підлітків у наближення перемоги справді вагомий. На перший погляд може здатися, що вони роблять дрібниці, але ці маленькі ініціативи акумулюються у величезну справу.
«На мою думку, школярів треба залучати до волонтерства, щоб вони розуміли, що кожен працює на своєму фронті — ЗСУ воюють там, а ми їм допомагаємо тут. Також важливо, щоб молодь бачила: війна не десь далеко, це спільна біда — я маю на увазі роботу з ВПО. Люди, які приїжджали до нас у перші дні, назавжди лишились у нашій пам'яті. В них був страх не тільки через те, що вони пережили там, звідки приїхали, але й через невідомість, у яку вони потрапили. Багато людей зі Сходу України не могли повірити, що в нас на Рівненщині настільки добрі люди. Вони дивувалися, коли бачили наше ставлення до них і те, що навіть дитина може допомогти, вислухати, так чи інакше підтримати їх», — підсумовує Алла Діордій з благодійного фонду «Тризуб».
Згодна з нею і Оксана Меленко з волонтерського осередку на Буковині: «Чи варто залучати до волонтерства підлітків? Обов’язково! На першому місці має бути патріотичне виховання, адже Україну ми втрачаємо, бо, на мою думку, десь не допрацьовували у школах. Зараз не можна просто запитувати «ти хочеш любити Україну чи не хочеш?», слід заохочувати дітей до відповідальності, бо ця країна для них. Нас не стане, а хто, якщо не вони, триматиме її у своїх руках? Щоб виростити патріотів, треба робити зустрічі з військовими, щоб діти відчували, скільки наші хлопці роблять заради їхнього майбутнього».
Авторка статті — Вероніка Рабець