top of page

Каннські ластівки

Вже просто участь у кінофестивалі — це знак кіноякості. А фестивальна нагорода — причина записати фільм до рубрики must. Що ж із обовʼязкового до перегляду в українському кіно приносив нам за роки Незалежності головний кіноогляд світу — Каннський кінофестиваль?


Два малих золота — щедрий старт


«Подорожні» Ігор Стрембіцький



Першу золоту пальму часів української Незалежності у 2005 році отримав Ігор Стрембіцький — на той момент ще випускник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Переможницею фестивалю стала його дипломна робота і дебют у короткому метрі — фільм «Подорожні».


Цей фільм важко назвати історією. Це ніби міраж із людьми, які волею випадку на кілька кроків стають твоїми супутниками на життєвому шляху. Ефемерне кіноплетиво, зіткане із документальної зйомки у психіатричній лікарні, кадрів із друзями, випадковими перехожими, помножених на мʼякий фокус розтерзаної часом кіноплівки із давніх інститутських запасів… Бо на що ж ще міг знімати студент на межі двотисячних?.. На екрані чиста поезія, що народжується з юного азарту і закоханості у своїх героїв, буквальної чи фігуральної, із потужної української школи документалістики (Ігор — випускник майстерні Сергія Буковського і Володимира Кукоренчука) та із безпомилкового відчуття фактури і художньої інтуїції.


Вже сама ідея подати заявку на участь у каннському конкурсі була авантюрна. А подорож фільму на фестиваль стала справжнім детективом: Міністерство вчасно не надало дозвіл на вивезення фільмокопії за кордон, коробки з фільмом друзі переправили у Францію дипломатичною поштою, звук доопрацьовували вже у Каннах за кілька годин до показу… А перемога стала справжньою сенсацією і моментом істини: нове українське кіно готове боротися за своє місце у світі.


Нині фільм «Подорожні» ви можете подивитися в мережі у вільному доступі.


«Крос» Марина Врода



Наступною тріумфаторкою Канн стала Марина Врода. Вона здобула золоту пальму у 2011 році, так само у короткометражному конкурсі, з фільмом «Крос». Поетична й небагатослівна робота про самотність, дорослішання та свободу, знята в оригінальній жорсткій авторській манері. Так визначає цей фільм кінокритик Дмитро Десятерик. А Ігор Грабович пише, що «Крос» належить європейській традиції і апелює до одразу кількох базових для європейської свідомості кіношкіл – французької «нової хвилі» та «Догми-95».


Ось як сама Марина розповідала про свою 15-хвилинну притчу: «У буквальному сенсі школярі біжать крос в лісі. І є один хлопчик. Спочатку його заставляють бігти, потім він біжить сам, а далі дивиться, як біжать інші. Є герой, який відділяється від натовпу. Всі називають його лузером, але саме він і стає головним. Я просто намагаюсь цим фільмом поставити запитання: для чого біжимо і куди? Така собі алюзія на нашу з вами Україну» ( цитата із сайту видання «Український тиждень»).



Автор статті — Олексій Ананов,

журналіст, ведучий, куратор програм «Діалогова платформа» та «Кінопростір»



Comments


bottom of page