Війна активізувала та актуалізувала суспільну полеміку з приводу духовних орієнтирів та бачень майбутнього нації. Звідусіль ми чуємо про важливість формування ідентичності та ролі культури в цьому процесі. Столичні події, лекції, дискусії, фестивалі, виставки присвячені питанням національної культури. Відчувається наявність суспільного консенсусу в порушених питаннях. Однак в більшості випадків вхопити зміст теми дискурсу, а тим паче висновки, дуже важко, якщо взагалі можливо. Коли я намагаюся віднайти в дійсності ті ідеї, що артикулюються в суспільстві як цінності українського народу, мене не залишає відчуття порожнечі.
У соціумі панує ідея, що українці повинні сформувати свою національну ідентичність. Це подається як виклик існуванню українців як нації. Війна змушує переосмислити, що є основою колективної ідентичності українців, що об'єднує людей у спільноту, які цінності стають найважливішими для самозбереження.
Культура — це той фундамент, що формує колективну ідентичність, а також дає змогу кожному відчувати себе частиною чогось більшого, ніж особисті інтереси. Сучасна культура також все більше звертається до теми ідентичності, проте водночас вона стикається з парадоксом: у світі цифрових технологій, глобалізації та швидких культурних змін саме поняття ідентичності стає дедалі складнішим.
Світ переповнений варіантами ідентичностей, і існує ілюзія, що кожен вільний обирати, ким він хоче бути. Сьогодні радикальний погляд з точки зору індивідуалізму розглядає людину як tabula rasa (чисту дошку), куди кожен має право самостійно «вписати» свої ідентичності та змінювати їх без наслідків. Однак такий підхід ігнорує соціальний і культурний контекст, історію, міжпоколіннєві та міжособистісні зв’язки. Людина є продуктом свого середовища, культури, сім’ї, і тому ідентичність не можна обрати чи змінити абсолютно вільно — вона закорінена у глибоких соціальних структурах, які формуються поколіннями.
Ідентичність — це не просто набір зовнішніх ознак чи поведінкових норм, а глибинний світогляд, що формується з особистих цінностей, досвіду, емоційних переживань і візії майбутнього.
Спроби створити ідентичність штучно втрачають свою силу, оскільки глибинні цінності людини неможливо нав’язати чи «задати» ззовні. Це набагато складніший процес, ніж просто «вибір», і він потребує глибокого занурення у власні цінності та досвід. Обрати місце народження, батьків, стать, національність, рідну мову неможливо. Штучна ідентичність, яка не пов'язана з реальним корінням, не здатна витримувати протиріччя та кризи, характерні для суспільства. Ідентичність, яка легко формується і змінюється — поверхнева і позбавлена внутрішньої опори, що створює нестабільність та кризу самосвідомості.
Справжня ідентичність формується завдяки взаємодії людини з сім'єю, традиціями, мовою та історією. Вона ґрунтується на конкретній реальності: фізичному просторі, спільному досвіді, матеріальних взаємовідносинах з іншими людьми.
Ідентичність людини глибоко пов’язана з місцем, де вона живе, та часом, в якому існує. Часове сприйняття — це усвідомлення себе у певній точці життєвого і культурного циклу, розуміння своєї смертності, минулого та майбутнього. У різних культурах розуміння часу відрізняється: циклічне, лінійне, есхатологічне (з акцентом на кінець часу). Це формує різні картини світу та ціннісні пріоритети.
Сучасне суспільство пронизане «симулякрами» — віртуальними, уявними ідентичностями. Натомість жива колективна ідентичність завжди базується на реальній основі. Наприклад, релігійна ідентичність має глибоке підґрунтя в спільних традиціях, віруваннях та життєвих цінностях. Релігія визнає, що її потрібно приймати на віру. Деякі сучасні ідеології претендують виконувати роль релігії, при цьому себе релігією не визнають, що веде до прихованої маніпуляції.
Справжня жива ідентичність, побудована на вірі, завжди існує в конфлікті з іншими ідентичностями. Міжнародні відносини, політика, культура базуються на зустрічі різних групових ідентичностей. Сучасні глобалізаційні процеси пропонують формування «глобальної» ідентичності, де панують принципи тонкого розуміння та оберігання вразливості кожного. Бажання уникнути конфліктів та прийняти кожного пригнобленого призводить до зрівняння та втрати унікальності кожної спільноти, нищить всю різноманітність культур і цінностей. Ідеї тотальної толерантності та інклюзивності часто виявляються або поверховим лозунгом, або прихованою спробою нав’язати єдину уніфіковану систему цінностей, яка насправді заперечує цю саму різноманітність.
Війна спонукає людей до рефлексії, осмислення ціннісних орієнтирів суспільства. Зʼявляються штучні спроби формування ідентичності і досить часто такі спроби дуже відірвані від реальності. Більше того, вони можуть закладати у суспільну свідомість фальшиві ідеологічні цінності, сіючи небезпечні ілюзії в уявлення людей про власну історію і культуру.
Ідентичність втримується на основі цінностей, тому для розуміння, як врятувати суспільство від ілюзій, варто звернути увагу на їх формування. Цінності виникають у відповідь на питання: «Хто я?», «Чого я хочу?» або «У що я вірю?». Відповіді на ці запитання шукаються не легко, вони потребують самопізнання та пошуку власної ціннісної позиції. Цінності є основою соціального життя та особистої свідомості, формуючи поведінку, мотивацію і моральні орієнтири.
Як формуються цінності?
Цінності виникають через еволюційний розвиток суспільства та його традицій. Наприклад, Фрідріх Хайєк вважав, що цінності не є результатом свідомого вибору, а формуються через довготривалі соціальні практики, природним відбором. У цьому підході значущими стають ті цінності, які сприяють розвитку суспільства і підтримують його стабільність.
Інший підхід підкреслює, що цінності виникають на основі особистих емоцій і почуттів. Цінності відображають індивідуальний досвід, і тому вони є відносними, змінюючись залежно від почуттів і переживань кожної людини. Це робить їх дуже особистісними та такими, які важко стандартизувати.
Іммануїл Кант стверджував, що справжні цінності базуються на розумі, а не на емоціях. Розум дозволяє формувати універсальні моральні принципи, які є однаковими для всіх людей. Кант підкреслював важливість раціонального вибору, завдяки якому людина може діяти морально і незалежно від своїх суб'єктивних бажань.
Згідно з поглядами Платона, цінності існують незалежно від індивідів і суспільства, як об'єктивні, вічні принципи. Такі цінності, як справедливість чи гідність, є абсолютними і не залежать від соціального контексту. Їх можна "пізнати" через розум чи інтуїцію, що робить їх універсальними.
Цінності та культурна ідентичність можуть змінюватися під впливом соціальних трансформацій, культурних і технологічних змін. Наприклад, індустріалізація призвела до формування цінностей продуктивності й ефективності, які змінили традиційні орієнтири. В процесі таких змін старі цінності поступаються місцем новим, що спричиняє конфлікти між поколіннями або різними соціальними групами.
Щоб проаналізувати стан ціннісних орієнтирів українського суспільства, необхідно зрозуміти, що таке ціннісний конфлікт. Розглядаючи досвід України, ми бачимо, як цінності окремих груп людей поміщено у простір різних бачень людського майбутнього. Тобто ціннісні конфлікти — це конфлікти бачень. Багато з того, що створюється сучасним суспільством, не пов'язане з цінностями. Політика і економіка часто зосереджені на збагаченні та владі, а питання моральності і цінності не завжди береться до уваги.
Сучасні цінності – це спільна інтерпретація нашого спільного досвіду. Питання цінностей України – це питання про те, як ми, українці, можемо свій спільний досвід сконсолідувати та проінтерпретувати. Тільки через усвідомлення та прийняття цінностей суспільство може розвиватися в напрямку, що враховує як матеріальні, так і духовні потреби кожної людини.
Українці створили цінності, які їх роз'єднують, бо вони свій спільний досвід інтерпретують по-різному. Потрібен час і цілеспрямовані зусилля, щоб українці відчули спорідненість та мали консолідуючий досвід. Важливо також враховувати, що прийняття цінностей залежить від особистого бажання кожної людини та її здатності осмислити й усвідомити їх значення.
Авторка статті — Дарія Науменко