Дуже часто ми психологічно тиснемо на своїх друзів, рідних та просто співрозмовників, тому що не знаємо, як по-іншому можна спілкуватися. При цьому ми й самі відчуваємо себе негативно: нервуємо, злимося, переймаємося. Наприклад, коли дратує гучна музика ми можемо підійти до сусіда і сказати: «Ти взагалі нормальний? На годиннику друга ночі!». А сусід у відповідь: «Я нормальний, а от ти — точно ні! Це моя квартира, що хочу, те і роблю». І тут через нашу неспроможності висловити свої потреби та прохання, не зачіпаючи співрозмовника, виникає конфлікт. Постійний тиск забирає багато нашої енергії та може кривдити людину, на яку тиснемо. Наша агресія спричиняє агресія у відповідь — утворюється замкнене коло, яке лише погіршує початкову проблему з гучною музикою...
Або ж змоделюємо ще одну просту ситуацію, яка закінчується конфліктом. Припустимо, вас дратує ваш сусід по кімнаті, бо забуває закривати за собою двері. Вам заважає шум, протяг та відсутність відчуття приватності. Ви довго не висловлювали свою незадоволеність, але терпець урвався. Вирішивши підійти до сусіда, ви говорите: «Та коли ти вже навчишся закривати за собою двері?! У тебе голова на плечах для чого?!». Не довго думаючи сусід відповідає тим самим: «А ти коли навчишся розмовляти нормально?». І ось — сварка замість закритих дверей. Ви незадоволені. Сусід ображений.
Ми бачимо, що в таких випадках ми чинимо емоційно та імпульсивно, наша поведінка, зумовлена роздратованістю, злістю чи іншим почуттям. В цьому і криється уся проблема: ми звинувачуємо, роблячи себе жертвою дій іншої людини, і прагнемо відвоювати свій справедливість і свій комфорт. Натомість ми мали б аналізувати власні потреби, розуміти потреби інших. Мали б проговорювати власні почуття і намагатися зрозуміти їхню природу. І врешті решт, ми мали б висловити свої прохання, а не звинувачення.
Для того, аби покращити якість комунікації між людьми, американський психолог, вчитель та письменник, Маршал Розенберг розробив стратегію ненасильницького спілкування. Ця стратегія покликана зробити спілкування ефективнішим, ціною менших енерговитрат людини. ННС пропонує спілкування без критики та звинувачень, направляючи свої слова на знаходження розв’язання проблеми. ННС вчить не тільки слухати, а й чути та розуміти інших. Воно допоможе зробити ваше та життя інших набагато простіше.
«За методом Розенберга пропонується змінити звичну стратегію мислення і поведінки у конфліктних ситуаціях із реактивної (відповідь на подразник) на усвідомлену й співчутливу. Для цього пропонується постійно турбуватися про себе (свої потреби) та у діалозі з людьми уникати оцінок і критики, натомість звертати увагу на факти, свої почуття та почуття опонента, потреби опонента», — пояснює Юлія Гундертайло, співробітниця Інституту соціальної та політичної психології.
ННС будується на чотирьох основних складових, на яких ми маємо концентрувати увагу.
Отож, наш перший крок — спостереження за тим, що впливає на ваші почуття.
На першій сходинці ми розбираємося з тим, що негативно впливає на наші почуття. Коли ми говоримо про це співрозмовнику, важливо використовувати констатацію факту, а не передчасну оцінку. Інакше ваші слова будуть сприйматися як критика — образити чи злити. Наприклад: «Ти егоїст!» — це оцінка. Констатацією факту буде: «Останнім часом ти став приділяти менше уваги моїм потребам та бажанням».
Другий крок — усвідомлення своїх почуттів та озвучування їх.
На цьому етапі ми виявляємо, чому ті чи інші ситуації негативно впливають на нас. Тобто говоримо про те, що відчуваємо. Ваші слова мають виражати наш емоційний стан, а не інтерпретувати дії співрозмовника. Наприклад: «Ти мене лякаєш!» — звучить як докір. Тут ми наголошуємо на провині співрозмовника, а не на власних почуттях. А от говорячи, наприклад, «Мені лячно, коли ти кричиш на мене», ми дуже чітко пояснюємо, що та коли відчуваємо.
Третій крок — усвідомлення та висловлювання потреб.
На цьому етапі ми викорінюємо причину проблеми для її подальшого розв‘язання. Тобто, наприклад, щоб людина не почувалася лячно через щось, потрібно зрозуміти звідки страх. Такий підхід дозволяє уникнути непорозумінь, адже ми чітко обґрунтовуємо наші почуття. Доповнюючи минулий приклад: «Мені лячно коли ти кричиш на мене, тому що я ціную емоційну безпеку». Або: «Я почуваюся пригнічено, коли ти перевіряєш мої повідомлення без мого відома, тому що у стосунках для мене важлива довіра». Чи так: «Я радію, коли ти даруєш мені квіти тому, що я ціную твою уваги до мене».
Четвертий крок — прохання.
На останньому кроці ми шукаємо розв'язання проблеми. Тобто, говоримо про наші бажання, щоб співрозмовник зрозумів, чого ви від нього хочете. Дуже важливо просити, а не наказувати/погрожувати/іншим чином вимагати. Прохати — це означає бути готовим почути «ні» у відповідь і саме це означає не тиснути на людину. Наприклад: «Не говори зі мною так!» буде наказом з вашої сторони, а «Прошу, звертайся до мене з більшою повагою» — чітке прохання без агресії.
Сам Маршалл наводить наступний дуже влучний приклад: «“Феліксе, коли я бачу два згорнутих клубками брудних носка під журнальним столиком і ще три біля телевізора, я відчуваю роздратування, тому що мені потрібно більше порядку в кімнатах, де всі ми живемо разом”. Потім вона відразу ж може додати четверту складову — ясно сформульоване прохання: “Не міг би ти віднести свої шкарпетки у свою кімнату або в пральну машину?”».
Так працює ненасильницьке спілкування. Маршалл говорить про те, що головним призначенням ННС є створення зв‘язку, який полегшить процес комунікації не тільки з оточенням, а й зі своїм внутрішнім «Я». ННС — це шлях до власного самопізнання та самовираження, завдяки якому ми можемо почати сприймати відносини в новому світлі: комунікація стане екологічною та більш ефективною. Експертка Юлія Гундертайло стверджує: «Впровадження ненасильницького спілкування дає зелену дорогу турботі та співчутті кожного до себе та до інших, робить ставлення до себе та до інших людей сердечнішим».
Отже, впровадження ННС у наше життя допоможе уникнути конфліктів та досягати порозуміння з собою та іншими людьми. Уявіть, як сильно може трансформуватися суспільство із поширення ненасильницького спілкування!
Авторка статті — Олександра Джус