Нині гостро постає питання: чи стане економічна і медична криза кризою гуманізму та людяності, чи залежить ця трансформація від кожного з нас, чи варто кричати та добиватися справедливих рішень на своєму місці?
У зв’язку із поширенням коронавірусу та необхідністю введення карантину, як механізму, що стримує поширення захворювання, було введено заборону на проведення публічних заходів.
Вимога зрозуміла і беззаперечна, але за умов повної госпрозрахункової діяльності Українського Дому ці необхідні заходи з протидії вірусу стали нищівним ударом по нашій організації. Єдине джерело нашого доходу — надходження за послуги з проведення заходів: ділових та культурних. Обмеження щодо проведення публічних заходів, як ми усі розуміємо, не буде швидко знято і по завершенню жорсткого карантину, адже вихід з епідемічної ситуації — це тривалий процес. Тож сьогодні мова йде не лише про порятунок усього сектору культури, реалізацію проєктів та проведення заходів (державного та приватного сектору), про що вчора голосно заявили Український культурний фонд та провідні культурні організації, але і про головне — про людину. Про тих, хто багаторічно натхненно працює у сфері української культури, про низькооплачуваних працівників, які залишилися без заощаджень, без змоги заробляти, утримувати своїх рідних, лікуватися врешті-решт, за умов вимушеного простою підприємств.
Щодо Українського Дому, усі наші співробітники, менеджери з проведення заходів, звукорежисери, служби монтажу та технічний персонал — люди, які багато років віддано працюють, опікуючись Українським Домом без держфінансування, — зараз усі вони потребують підтримки, як і інші працівники сфери організації та проведення заходів. Кошти на рахунку нашого підприємства, робота якого має виражений сезонний характер (весною маємо заробити кошти на літо, восени та у грудні — на два післяноворічних зимових місяці) закінчаться вже у квітні, а наші співробітники залишаться навіть без мінімальної заробітної плати. Допустити це неможливо, адже ці люди заслуговують на повагу і не мають лишатися сам на сам із проблемами, значно більшими за всіх нас.
Ми звертаємося і надалі будемо звертатися до всіх відповідних держустанов, акцентуючи увагу на необхідності рішучих дій та підтримки — виділення коштів на порятунок підприємств, на збереження робочих місць, оплату роботи працівників, надання податкових пільг та пільг на сплату комунальних платежів на час заборони проведення заходів. Віримо, що нас почують. Адже забезпечення соціальних гарантій — це не просто обов’язок, а й безумовна гуманістична норма для сучасної європейської держави.
Можливо, глобальну світову кризу швидко подолати нам і не вдасться, але подолати кризу гуманізму і справедливості ми маємо хоча б спробувати.